Депутата Верховної Ради України попереднього скликання Михайла Апостола останнім часом часто запрошують на інтерв’ю, телеефіри, просять про коментарі з найрізноманітніших питань. Під час президентських перегонів Михайло Володимирович як радник глави МВС був членом робочої групи із забезпечення чесних виборів. А вже перед другим туром Апостолу почали пророчити місце глави Тернопільської ОДА за нового керівника держави. Окрім того, він – науковець, знаний експерт у аграрних питаннях.

Про підсумки роботи під час виборів, ймовірну роботу у команді нового президента, благодійність і перспективи українських фермерів – у нашій розмові з Михайлом Апостолом.

Впливу влади на результати виборів більше не буде

– Суспільство й досі не оговталося після президентських виборів. Міністерство внутрішніх справ запевняє: ці вибори вдалося провести як ніколи чесно і прозоро. У цьому є й значна частка вашої роботи як радника очільника МВС. Розкажіть про це детальніше.

– Так, я входив до складу спеціальної робочої групи МВС, створеної міністером внутрішніх справ Арсеном Аваковим для моніторингу законності виборчого процесу і роботи зі зверненнями громадян та громадських організацій, а також повідомленнями в ЗМІ і соцмережах. Був безпосередньо задіяний у цей процес, входив у координаційний центр, групу радників. Як вдалося провести вибори чесно? Можу сказати коротко: це повсякденна превентивна робота 24 години на добу. Правоохоронці не тільки на словах, а й на ділі були рівновіддалені від усіх політичних партій. Але навіть тільки задекларувавши це, ми побачили, що значна частина суспільства дійсно хоче чесних виборів і не піде на фальсифікації. Нашим завданням було показати людям, що ми не допустимо скупки голосів, діяльності мереж, підкупу виборців, використання адмінресурсу, не за цільовим призначенням державних коштів. І нам це вдалося, бо суспільство нам повірило.

Але хочу наголосити на тому, що це заслуга не тільки правоохоронних органів. Такого результату вдалося досягнути за активної участі громадських організацій, засобів масової інформації, великої частини свідомих громадян. Ми це зробили. І, думаю, що це сталося вперше за 27 років. Впливу влади на результати виборів більше не буде.

– А чи можна нині сказати, чия команда з учасників президентських перегонів працювала чесніше?

– Якщо говорити про кандидатів, які вийшли у другий тур, то зауважу, що технологія виборів Зеленського відрізняється від технології виборів усіх кандидатів на найвищу посаду в державі за всі попередні 27 років нашої незалежності. Команда Володимира Зеленського внаслідок комунікації старалася достукатися не до окремих лідерів, а до всіх людей. Я постійно моніторив медіапростір, робив аналіз звернень, заяв про порушення. Ще раз підкреслю: правоохоронні органи діяли спільно зі ЗМІ і громадськими організаціями, адже тільки власними силами не могли б навести порядок і запобігти фальсифікаціям. А фальсифікації готувалися таких масштабів, що за умови їх реалізації варіантів у конкурента Порошенка не було б. Люди стояли перед вибором: 200 гривень чи адміністративна або й кримінальна відповідальність і ганьба. І люди вибрали чесність і надію, що буде краще.

Сподіваюся, що через якийсь час ми відчуємо зміни: у цінах, зарплаті, якості комунальних послуг, можливості заробляти. Якщо цього не станеться, то залишаться тільки обіцянки. Проте я вірю, що такого вже не буде.

– Ваші слова можна розцінити як підтвердження чуток, що ви один із тих, кого новообраний президент візьме у свою команду.

– Люди можуть говорити що хотіти. Я не в команді Зеленського і ніколи не був. І пропозиції про співпрацю не надходили.

Мрію колись залишити політику і зайнятися благодійністю

– Якщо таких пропозицій і не буде, що збираєтеся робити далі?

– Як завжди: збираюся працювати. Я маю що робити – і в багатьох напрямах. Зізнаюся, що дуже хотів би колись залишити політику, закінчити наукову роботу і зайнятися благодійністю – тим, чим тепер займається мій син. Насамперед це благодійний фонд «Апостол», який є частиною Всеукраїнської благодійної програми «Добро людям», координатором якої я нині є. Завдяки їй станом на початок року мільйон людей отримали допомогу за час нашої роботи. Щодня звертаються десятки людей, сотні на тиждень. А в сина четверо дітей, робота – хотів би йому допомогти.

А ще підростає в селі сад, який я останні п’ять років плекаю. У мене є дуже багато напрацювань, і вони не обов’язково пов’язані з політикою. Хоча наперед загадувати не буду. Як Бог дасть – так і буде.

– З якими питаннями найчастіше звертаються люди до благодійного фонду? І як вдається такий обсяг роботи виконати? Ось один з останніх прикладів, про який писали ЗМІ: родина, в якій дитина з ДЦП. З вашою допомогою вдалося не тільки оформити дитині групу інвалідності. Від фонду тій багатодітній сім’ї з Монастириського району привезли практично все: від люстри до побутової техніки.

– Ми стараємося допомогти кожному, хто до нас звертається. А знаєте, що дивує? Буває, що людина лежить роками, не має візка, ходунців, чи потребуюча багатодітна сім’я – і всім байдуже. А є ж голова сільської ради, соціальні працівники, чиновники в райдержадміністрації – і ніхто не звернеться. Ми тисячі візків роздали, тисячі тон гуманітарної допомоги. У нас часто буває все те, що потрібне людям при першій необхідності, – бракує інформації. Ми можемо допомогти, але мусимо знати, кому допомога потрібна.

Працюємо вже восьмий рік, намагаємося висвітлювати свою роботу. Був час, коли в області було 14 центрів від фонду. Це значні витрати на оплату оренди, роботи працівників, а сприяння влади не було. Тепер у нас є центр у Тернополі, є склад. Люди приїжджають, доставляють необхідне потребуючим. Здебільшого з нами співпрацюють священики, волонтери, голови громадських організацій. Ще не було людини, яка звернулася б до нас і не отримала якоїсь допомоги. Ми за те, щоб було більше таких, як, наприклад, Іван Космина з Гусятинського району. Я запропонував йому співпрацю, і він тим настільки захопився! Іван, людина з особливими потребами, нині живе тим, щоб допомагати здоровим людям! І якщо я міг би в області знайти хоча б з десяток таких, як Космина і його мама людей, які мали би бажання займатися благодійністю за покликом серця, ми змогли б допомогти значно більшій кількості потребуючих.

– Масштаби діяльності фонду «Апостол» справді вражають. Розкажіть, як ви прийшли до благодійності.

– Колись я над цим не задумувався. Але, напевно, була на те причина. Близько десяти років тому в рідної мені людини виникли серйозні проблеми – не хочу конкретніше говорити. Я про це кажу, напевно, вперше. І тоді я, не задумуючись над своїми словами і ні з ким із рідних не ділячись, просто звернувся до Бога і сказав: «Господи, якщо все буде нормально і ця людина буде здорова, то я все життя в міру можливості буду допомагати нужденним». У той час я й не знав, як це буде виглядати і як я буду це робити. Сьогодні самі бачите, як виходить…

– До вас звертаються не тільки як до благодійника, а й як до останньої інстанції. Це велика відповідальність і нелегка ноша…

– Для мене ці звернення не становлять проблем. Де можу, там допоможу. Люди звертаються до мене як до останньої надії: лікування, медикаменти, навчання, гуртожиток, стан доріг і багато іншого… Не завжди маю змогу допомогти – тоді прямо про це кажу. Але стараюся знайти вихід з будь-якої проблеми. Головне, щоб було бажання. Зрештою, допомагаючи іншим, я отримую задоволення.

Земля – найбільше наше багатство. І воно повинне бути захищене

– Нині багато говорять про ринок землі. Проте людей, які тямлять у цьому питанні, вкрай мало. Ви про це говорите чи не найбільше. Які найголовніші проблеми у цій сфері?

– Я не тільки говорю про проблеми, пропонуючи шляхи виходу з них, про необхідність ухвалення насамперед закону про обіг земель сільськогосподарського призначення – я кричу! І нема такого керівника, якому за останні роки не подавав інформації, не показував, що сьогодні внаслідок неефективного використання держава втрачає 40-50 млрд і більше щороку. При тому, що ринок землі існує, але – тіньовий, як результат різноманітних шахрайських схем. І з цим потрібно щось робити. Адже на сьогодні в Україні вже від 3 до 5 млн га викупили різні іноземні компанії.

Чи потрібен ринок землі? Однозначно так! Як неможливо побудувати комунізм в окремій державі, так само окрема держава не може жити без ринку. І не треба нічого вигадувати, а запроваджувати ринок так, як він діє в інших країнах: Польща, Франція, Німеччина, Чехія, Китай…

Земля – найбільше і найцінніше наше багатство. І воно повинне бути захищене. Треба прийняти закон, у якому має бути ціла низка обмежень: хто має право купувати землю, скільки в одні руки, де проживати, який досвід, освіта, мінімальна ціна, який державний орган повинен це контролювати, коли і скільки землі продавати… Якщо цього не буде, то через кілька років ми не будемо мати що продавати, бо сьогодні, повторю, діє море схем. Ринок землі кишить, але це тіньовий ринок. Не тільки держава з цього нічого не має. Люди, які з певних об’єктивних причин продають належну їм землю, продають її за безцінь.

Ринок землі має починатися в окремо взятій громаді

– Якими, на вашу думку, мали би бути перші кроки до цивілізованого ринку землі?

– Вважаю, що як пілотний проект можна запровадити обіг земель всередині громад. Просто повинні бути правила гри, як це зроблено у всіх країнах світу, де обіг існує, а саме: хто має право купувати, яка мінімальна ціна, де зареєстроване підприємство, яка освіта, які виробничі потужності у покупця, який державний орган має контролювати. І всередині громади нехай купують-продають, платять податки, орендну плату. Просто, якщо людина не проживає і не працює в цій громаді, то й не може придбати землю. З чогось потрібно починати – я доношу інформацію до всіх, хто може розпочати цю реформу.

До цього часу всім було вигідно, щоб ми жили бідно

– Ви кажете про порядок. Відразу спадають на думку приклади, як на нашій землі вже тепер господарюють іноземці. Там і передовий досвід, і техніка, і порядок…

– На мою думку, вітчизняні товаровиробники нині працюють на рівні, нічим не гіршому від іноземного. Іноземці до нас заходять, бо мають практично нульовий кредит – можуть взяти під техніку, ще й держава відшкодовує; по-друге – пільгове оподаткування. Наші товаровиробники вийшли на рівень врожайності не менше як у Німеччині чи Франції. Вони працюватимуть ще успішніше, якщо буде працювати в державі одна програма: відшкодування відсоткових ставок і довгострокові кредити на будівництво, техніку, худобу, переробку… заборонити 5 років перевірку.

Також у нас є 10 млн гектарів землі державної власності, яка використовується вкрай неефективно і є корупційною годівницею невеликої кількості чиновників і предметом тисяч кримінальних справ. Варто роздати цю землю молодим людям, які  нині через безробіття в Україні змушені працювати у Польщі, Чехії, Франції. У них уже інша філософія до роботи, унікальний досвід, освіта! Якщо б ми створили такі умови, то сотні тисяч молодих людей повернулися б на батьківщину і як мурахи наповнювали б Пенсійний фонд, платили податки. Всі працювали б!

До цього часу всім було вигідно, щоб українці жили бідно. Бо тоді можна людиною управляти. Виявилося, що ні! Людям набридло жити бідно. Вихід є, але для цього не потрібно сто програм, а лише гарантія, що фермер колись поверне цей кредит, а держава просто компенсує відсоткові ставки.

Найбільша проблема України – агрохолдинги і латифундисти

– Як же тоді нині вдається працювати тим фермерам, котрі, пропри всі перепони, успішні?

– А сьогодні всі фермери успішні. Всі, хто взяв землю і працює на ній, – успішні. Вважаю, що нині найбільша проблема України, звісно, після війни – це латифундисти, великі агрохолдинги. По-перше, це мінімізація податків. По-друге, вони примушують людей їхати на заробітки. Пустіють села, бо їхня технологія з використанням потужної техніки забезпечує обробіток землі мінімальною кількістю людей. Наша країна специфічна, і це потрібно розуміти. Можна зробити, що 4 латифундисти будуть обробляти всю землю, а решті – зуби на полицю.

– Схоже, до того йде. Що ж робити?

– Але ж держава – це і є люди. Не можна сказати, що держава – це тільки керівництво, а ви робіть що хочете. Держава повинна дбати про людей, створити для них робочі місця, дати можливість заробляти, відкрити бізнес. Сьогодні, маючи 7 млн паїв – 27 млн гектарів – дайте можливість людям працювати. У Нідерландах з 1 млн гектарів експортують перероблену продукцію на 97-100 млрд доларів. Ми маємо 32 млн га і ледве на 15 млрд експорту. Уявляєте, які потужні резерви? Насамперед це перероблена продукція – ціна з додатковою вартістю. У нас же нині як: фермер продав пшеницю за безцінь, а потім пішов у магазин і купив макарони з тієї ж пшениці зроблену, але вже у 5 разів дорожче, чи печиво, чи інші продукти…

Ще раз наголошу: агрохолдинги і латифундисти – це найбільша і найстрашніша на сьогодні біда для нашої держави. Жодна країна світу з такими не вижила і не виживе. Чому Польща, Франція, Німеччина багаті? За рахунок малого і середнього бізнесу, невеликих фермерських господарств.

Перспектива – за кооперативами

– Який же вихід запропонуєте? Як виживати невеликим господарствам?

– Проблема в тому, що наш господар вміє виростити, досягнути високих врожаїв, але ще не вміє продати продукцію. Тому, на мою думку, потрібно, щоб фермери об’єднувалися у кооперативи – добровільні об’єднання вже створених юридичних структур, умовно – велике підприємство задля того, щоб виростити продукцію якнайдешевше, а продати якнайдорожче. Оптом закупляти пальне, засоби захисту, добрива – і оптом продавати, переробляти. Ціна в маржі буде велика і всі члени кооперативу будуть заробляти набагато більше.

Поки що ж у нас кожен живе сам пособі. Як переламати цю психологію, не знаю. Маємо намір об’єднати одноосібників і невеликих фермерів. У кількох областях запустити пілотні проекти, щоб показати ефективність кооперативів. Напрямки їх діяльності можуть бути найрізноманітніші. Коли я навчався в США, то досконало вивчав питання діяльності кооперативів. Там без кооперативу фермерові вижити нереально. Якщо ж ти увійшов у кооператив, то твоя справа тільки працювати – виконувати свою частину роботи. Все чесно, досконало організовано.

Щоправда, у них є більш ніж столітній досвід роботи. Українські фермери поки що виживають за рахунок добрих природних умов та законодавчих особливостей. Але якщо дрібні господарства не будуть об’єднуватися, то не матимуть ніякої перспективи, окрім поглинання агрохолдингами.

Наші хлопці повинні будувати Україну, а не гинути на фронті

– Кажучи про найбільші біди України, ви сказали про війну…

– Так, найперша умова подальшого розвитку нашої держави – припинення війни на сході України. Війна шкодить не тільки економіці – гинуть люди. Питання припинення війни мусить вирішити керівництво держави. Бо гинуть чиїсь чоловіки, батьки, сини… Важливо не поступитися територією і тими принципами й цінностями, які закладені в Конституції. Але політика – це мистецтво домовлятися.

Наші хлопці повинні будувати Україну і стояти на сторожі миру, а не воювати і вмирати чи поповнювати армію інвалідів. Нам потрібно піднімати економіку, вчитися заробляти і платити податки, створювати робочі місця, поліпшувати освіту і медицину. Потрібно, щоб закон був один для всіх. Щоб ми забули, що таке корупція, рейдерство. Якщо ми хочемо мати цивілізовану країну – нам це все належить зробити.

Віра Касіян