«Моє завдання – доставити бійцям на позицію все необхідне для оборони», – штурман бойової машини Ігор Гайдан
Колишній дізнавач, а нині – штурман-водій бойової машини. Майже рік як тернопільський поліцейський Ігор Гайдан приєднався до батальйону поліції особливого призначення (стрілецький). Тепер замість розслідування кримінальних справ він забезпечує логістику під вогнем. Займається ротацією бійців, евакуює поранених та доставляє боєприпаси на позиції. Сьогодні Ігор Гайдан виконує завдання на Донецькому напрямку. Коли вперше побачив ББМку, одразу вирішив – хоче навчитися керувати саме нею. Не маючи попереднього досвіду, він швидко опанував нову справу – допомогли побратими та постійна практика.
«Побратими навчили азів, пояснили, як працює броня. Я швидко адаптувався, навчився приймати рішення в складних ситуаціях. Для мене це не просто робота. Це – інший рівень відповідальності», – каже поліцейський.
Ігор добре пам’ятає свої перші виїзди, для нього вони були найважчі. Каже, хвилювався, щоби не збитися з маршруту або неправильно визначити точку спішування чи евакуації.
Робота екіпажу ББМ – це постійний ризик. Перед виїздом маршрут заздалегідь облітають дрони, аби виявити невідомі предмети. Але навіть це не гарантує безпеки. У будь-який момент може статися критична ситуація і важливо орієнтуватися не лише по конкретній дорозі, а всюди.
«Броньована машина – одна з головних цілей для ворожих дронів. Щойно вона виїжджає, як у повітрі з’являється все, що може атакувати. Врятуватися від дрона, фактично, не можливо», – каже Ігор.
Перед кожним виїздом обов’язково перевірка зв’язку, робота РЕБів, зарядження обладнання. Коли машина підходить ближче до позицій, зв’язок часто зникає. Адже РЕБ глушить не лише ворожі сигнали, а й власні. Тоді доводиться їхати фактично наосліп.
Поліцейський зізнається, що у його роботі найважче не керувати броньованою машиною, а мислити наперед. Коли в критичний момент потрібно приймати рішення за секунди.
«Штурман контролює все – дорогу, небо, інші машини, відстежує можливі загрози під колесами, Він зобов’язаний знати маршрути напам’ять, орієнтуватися в електронних і паперових картах, шукати постійні орієнтири», – ділиться поліцейський.
Особливо складно, каже Ігор, під час евакуації поранених.
«Крики в машині, шок, кров. Психологічно це важче за будь-який обстріл, але зупинятися не можна» – зазначає він.
Одну із перших ротацій боєць пам’ятає й досі. Дорогою ворожий дрон пробив броню – кумулятивний струмінь потрапив усередину.
«Важко це згадувати…Бійці, які сиділи за моєю спиною, отримали складні поранення рук, ніг, деякі осліпли», – ділиться спогадами штурман.
Їм вдалося вирватися на центральну дорогу, але машину почало заносити через слизьке покриття і повторні удари. Бронемашина злетіла в кювет. Було прийнято рішення розосередитися, адже у небі висіли ворожі дрони. Бійцям вдалося викликати евакуаційну групу та врятувати поранених. Тоді, на щастя, вижили всі.
Ігор каже, після цього випадку страх зник. Зараз відчуває лише відповідальність за себе і тих, хто поруч.
«Ми евакуйовуємо всіх – поліцейських, військових ЗСУ, нацгвардійців, прикордонників. Якщо бачимо, що потрібна допомога, одразу забираємо і веземо в безпечне місце» – розповідає боєць.
Під час бойових виїздів Ігор добряче виснажується. Графік непередбачуваний – можуть їхати двічі на день або кілька днів не виїжджати. Все залежить від ситуації та погодних умов.
Перед виїздом найбільше хвилюється за сім’ю, а після повернення – одразу телефонує дружині. Його шестирічний син не знає, що батько на війні. Думає, що тато у відрядженні.
Ігор зізнається, що війна змінила ставлення до життя, а його бажання прості – повернутися додому, водити сина до школи та жити звичайним життям.
Департамент комунікації Національної поліції України
