Між боями рятує котів, а на рахунку — сотні успішних операцій: буковинець Дмитро Качмарик нищить ворога в небі і на землі
Між боями рятує котів, а на рахунку — сотні успішних операцій: буковинець Дмитро Качмарик нищить ворога в небі і на землі
Йому лише 27 — а за плечима чотири роки війни, найгарячіші напрямки, сотні операцій і побратими, яких він вивів з оточення живими. Дмитро Качмарик із Глибоки на Буковині пішов на фронт з початку повномасштабного вторгнення — і ні разу не пошкодував. Оператор БПЛА, який між боями рятує котів і мріє про море.
Про це пише чернівецьке видання BUK media.
24 лютого 2022 року Дмитро прокинувся вранці і збирався на роботу — координував вантажівки по Європі, звичайний ранковий ритм. Але новини того дня перекреслили все.
“Я з перших секунд прийняв рішення — піду”, – пригадує він.
Дмитро мобілізувався до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, восьмого окремого батальйону — і розпочав свій бойовий шлях: Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донеччина.
“Три роки запеклих боїв — Соледар, Яковлівка, Федорівка, Берестове, Білогорівка. А літо 23-го назавжди закарбується в моєму житті”, – каже Дмитро.
Саме на Донеччині став оператором БПЛА — і саме тут зрозумів, що ця зброя здатна впливати на результат бою. З висоти пташиного польоту він бачив усе — і рішуче діяв.
“Я займався не лише розвідкою з повітря, а й скиданням боєприпасів по окупантах. Постійні штурми та артобстріли. Це був один із найважчих наших напрямків”, – пригадує він.
Назавжди в пам’яті — позиція з назвою “Зозуля”, де піхотинці тримали глуху оборону майже półроку. Поряд — ще дві: “Кум” і “Метелик”. Три позиції, які щодня приймали бій.
“Не відходили ні назад, ні вперед. Багато наших хлопців загинули. Але й окупантів ми відправили чимало на той світ”, – каже Дмитро.
За одну атаку Дмитро міг знищити до 20 окупантів. Та не лише знищував — брав і в полон.
“Психологічно тиснули, казали їм: ви тут самі, ніхто вас звідси не забере. Вони довго не хотіли здаватись — але врешті приймали правильне рішення. Ми старалися брати якомога більше в полон — щоб повернути наших хлопців”, – розповідає він.
Але був момент, коли навіть Дмитро думав, що живим не залишиться.
Січень 2025 року, позиція в оточенні, п’ять ворожих екіпажів дронів у черзі — і пожежа, яку вже нічим було гасити.
“Ми розуміли: якщо залишимось — або задихнемось, або згоримо живцем. Прийняли рішення вибігати і розсереджуватись по двох найближчих підвалах. Я тоді вже думав — це все, звідси ми не вийдемо”, – згадує він.
Врятував туман. Близько четвертої години вечора видимість впала до нуля — і дрони перестали летіти. Дмитро вийшов на вулицю, оглянув дорогу і прийняв рішення виходити пішки — чотири кілометри відкритим полем.
“Я сказав: пройдусь пішки. Головне, щоб над нами нічого не літало. Вийшли всі четверо — цілі і здорові”, – каже він.
За роки служби Дмитро провів сотні успішних операцій. Одна з останніх — вивід побратимів з повного оточення разом із командиром роти Петром Хабулею.
“Він успішно спланував, я успішно відпрацював дроном. Ми вивели побратимів з оточення — і це, я думаю, найголовніше, коли наші хлопці повертаються живими і здоровими”, – каже Дмитро.
Саме за свою роботу він отримав медаль Міністра оборони “Захиснику України”. Але зізнається – до нагород ставиться стримано.
“Для мене це визнання щоденної роботи, яку я роблю. Є речі набагато важливіші за нагороди”, – каже він.
Сьогодні Дмитро проводить базову загальну військову підготовку для військовослужбовців з різних частин країни. І до кожного — незалежно від того, як він потрапив до армії — ставиться однаково.
“Я не дивлюсь, чи людину привів ТЦК, чи вона прийшла сама. Ми тут для того, щоб навчити. Більшість наших інструкторів — добровольці з 2022 року, є хто з 2014-го”, – каже він.
Але є в житті Дмитра те, що зігріває навіть посеред війни. Коти. Він ніколи не проходив повз тварину, якій потрібна була допомога.
“Була в нас кішечка Машуня. Отримала поранення в задню лапку. Ми її забрали в тил, і вона досі живе з хлопцями, з якими я служив”, – розповідає він із теплом у голосі.
Навіть виходячи з палаючої позиції, Дмитро намагався врятувати кота.
“Ніс на руках метрів триста. Але почав дряпатись і кусатись — і вирвався. Побіг назад у село”, – згадує Дмитро.
Та є коти, яких врятувати вдалось. Повертаючись із відрядження, підібрав кішечку на заправці — і вона тепер чекає на нього на Сумщині. Звати її Шиза.
“Вона дуже грайлива. Звідси й ім’я”, – сміється він.
Вдома на Буковині на нього чекає ще одна — шотландська прямовуха.
“Така дівчина, що нікого б не пустила додому. Ревнива”, – каже Дмитро.
За всією цією теплотою — Дмитро залишається воїном. І коли мова заходить про те, що найбільше потрібно фронту, відповідь у нього одна.
“Дрони — це наше все. Це основа нашої війни. За їх допомогою ми проводимо розвідку, коригуємо артилерію, знищуємо противника, виводимо групи, підвозимо провізію. Якомога більше дронів потрібно — постійно”, – наголошує він.
На запитання про мрії після перемоги Дмитро на мить замовкає — і посміхається.
“Відпочинок, реабілітація — і фізична, і ментальна. Поїхати кудись до моря”, – каже він.
Буковинцям і всім українцям у нього теж є що сказати.
“Буковинцям — бути дружніми, єднатись, допомагати війську, донатити на дрони. І любити один одного. А всій Україні — перемоги, витримки і миру”, – каже Дмитро Качмарик із Глибоки. Людина, яка вже чотири роки виборює цей мир.
