У Львові на 86-му році життя помер Ігор Калинець – видатний український поет, багаторічний політв’язень радянських таборів і представник покоління шістдесятників.

Скорботну звістку повідомила донька поета Дзвінка Калинець-Мамчур.

– Таточко, мій найдорожчий, мій таточко…, – написала вона на своїй сторінці у Facebook.

У понеділок і вівторок у Львові відбудеться церемонія прощання з почесним громадянином міста.

Понеділок, 30-го червня 19:00 год. – парастас і прощання в Архикатедральному соборі святого Юра (пл. святого Юра, 5)

Вівторок, 1-го липня:

– 12:00 год. – чин похорону, прощання (Архикатедральному соборі святого Юра (пл. святого Юра, 5);

– 13.30 – загальноміська церемонія прощання біля Ратуші (пл. Ринок);

– 14:00 год. – поминальне віче та захоронення на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря №67.

Родина просить замість квітів зробити благодійний внесок на потреби ЗС України через фонд «Львівський лицар»

Реквізити для допомоги ЗСУ:

БО «ЛЬВІВСЬКИЙ ЛИЦАР»

ЄДРПОУ: 44890763

IBAN: UA453052990000026009041026111

Картка: 5363 5420 9294 4454

PayPal: lytsar2022@gmail.com

Monobank: 5375 4112 2120 8288

Ігор Калинець був одним із натхненників руху шістдесятників, автором численних поетичних збірок і самвидаву. Його заарештували у 1972 році після того, як він виступив на захист репресованих, зокрема своєї дружини – Ірини Калинець. За відмову співпрацювати з КДБ, поета засудили до 6-ти років таборів суворого режиму й 3-х років заслання.

Після звільнення Калинець активно долучився до національного відродження, був співорганізатором масових акцій пам’яті, культурних ініціатив, перекладав літературу з польської, судив у якості члена журі на літературних конкурсах.

У 2005 році став почесним громадянином Львова, у 2022 – народним поетом України.

Як зазначив міський голова Андрій Садовий: «Львів сумує». За його словами, «Разом із Іриною Калинець вони стали голосом української гідності у найтемніші часи».

Свій спогад про зустріч з поетом на особистій сторінці у Facebook опублікував телеведучий, лідер групи «Мертвий півень» – Роман Чайка:

– У далекому 1993-му я пережив хвилюючий вуличний екзамен. Львів. Кава у провулку Крива Липа. Ми з групою щойно вийшли на каву зі студії після запису. Тусовка була як завжди знаменита. Але серед друзів та знайомих я виділив капелюха та вуса того Поета, чий вірш щойно став нашою піснею. Я підійшов до Ігора Калинця і запропонував йому навушники і дешевого Соні-плеєра (були такі колись на касети). Попросив його сказати свої враження на щойно записану пісню до його вірша «Зелене», який мені вклався в блюза. Я тупцював три хвилини як студент, який не впевнений чи правильно написав відповідь на екземенаційне питання в білеті. Пан Ігор тримав в руках капелюха і вслухався в навушники. Був напрочуд спокійним і незворушним – слухав. А я завмер. Заціпенів. Пан Ігор зняв навушники. Я стояв паралізованим… І він усміхнувся. «Файно!» – сказав, повертаючи плеєр. Маестро слова видав нам найкращу  музкритику. Футболка була мокрою на спині за ці три з хвостиком хвилини, а я був щасливим.

Я й сама називала його шанобливо паном, адже попри життєві випробування та всі труднощі, Ігор Калинець умів залишатися спокійним, усміхненим і галантним. Його поезія іноді звучала як пророцтво, а подеколи була прозорим джерелом, у якому можна було розгледіти дійсність.

Донька поета згодом у одному з дописів в соцмережах додала:

– Болить Твій відхід, але щирі слова співчуття тисяч людей, а головне, десятки спогадів витирають сльози розпачу…

Лети, Птахо!

“Я був людиною, людино.

Тепер я птахом полетів

за голубим солодким димом

в отецькім небі золотім”…

Хай політ буде легким. Царства Небесного!

Фото з особистого архіву Дзвінки Калинець-Мамчур