Безпрецедентна ініціатива глави Української держави щодо формування потужної коаліції демократичних країн проти агресивної загарбницької політики сучасного «неофашистського Рейху» – Росії, фактично збігається в датах з подіями 80-річної давнини, коли країни Європи і США об’єднались у антигітлерівську коаліцію після нападу Гітлера (і Сталіна – не забуваємо) на Польщу у вересні 1939 року. 

Саме тоді західні демократії усвідомили хибність ідеї переговорів на найвищому рівні у Мюнхені (1938 рік), будь-яку безперспективність досягнення миру з агресором за столом дипломатії і його безвідповідальність за взяті на себе зобов’язання. Знехтувавши основоположними нормами міжнародного права, у 1939, Гітлер розпочав свій великий похід на Схід, який закінчився у 1945-му повною капітуляцією, пише Цензор.

Історія циклічна. У 2014-му, попри численні публічні обіцянки міжнародним партнерам щодо невтручання у внутрішні справи сусідів, Путін вирішив повторити шлях Гітлера і, здійснивши збройне вторгнення в Крим і на Схід України, спочатку анексував українську автономію, а згодом розв’язав війну і підтримав зброєю, технікою і «шахтарями-трактористами-відпускниками» власну агресію проти ослабленої Української держави.

Попри спроби міжнародних партнерів України стримати зарваного неоф’юрера, Мінські угоди і Норманський формат змогли лише зупинити масове кровопролиття, однак не вирішили проблему захоплення суверенних територій в комплексі. Будь-які заклики до агресора забратись з України викликають тільки єхидну гебістську посмішку азійського царька, який намагається стати в умах своїх співвітчизників таким собі неоСталіним, що «об’єднав народи». У цьому випадку, засоби «повернення» є абсолютно варварськими і дикунськими.

Рішення української влади провести такий захід, як «Кримська платформа» зумовлено бажанням, насамперед тих, хто залишився в окупації, повернутися в цивілізований світ. Тобто, в Європу – Україну, де закон превалює над варварськими зазіханнями путінських «кримнашистів».

Створення нової міжнародної платформи із залученням десятків країн європейських демократій, незважаючи на погрози Путіна і ультиматуми «грустной лошади» Лаврова, дуже показово демонструє бажання усього цивілізованого Світу і України як країни-ініціатора Платформи. повернути «status quo» у кримському питанні і кінцевою метою ставить собі повернення українських територій до складу Української держави в кордонах, визнаних як усім цивілізованим світом, так і варварським сусідом. Хоча, Будапештський меморандум – уже також історія.

Саме тому, незважаючи на «заклинання Кремля», чимало демократичних країн підтримала таку ідею українського Президента. Як результат, 44 держави та міжнародні організації висловили бажання взяти участь у ініційованому Володимиром Зеленським Саміті з вироблення стратегії та формування нової коаліції народів задля повернення Українського Криму.

На Кримській платформі Україна уже вітає представників Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Словаччини, Угорщини, Грузії, Хорватії, Молдови, Словенії, Фінляндії, Швеції, США, Румунії, Швейцарії, Чехії, Туреччини, Франції, Німеччини, Іспанії, Італії, Бельгії, Австрії, Нідерландів, Люксембургу, Ірландії, Данії, Болгарії, Чорногорії, Північної Македонії, Великої Британії, Португалії.

Така увага світу до питання повернення анексованого Росією українського Криму зумовлена, перш за все, усвідомленням того факту, що на третьому десятку нового третього тисячоліття історії людства у світі виникла загроза, яка може бути більш руйнівною, аніж «коричнева чума» нацизму понад 80 років тому.

Світ усвідомив уроки Мюнхена-38 і розуміє, що наявність потужної антипутінської коаліції народів світової демократії, сформованої довкола України і її прагнення повернути свої території, є надважливим питанням системи світової безпеки.

Саме у цьому аспекті, «Кримська платформа», ініційована Президентом Зеленським, повинна стати дипломатичною основою і передумовою до повернення Кримського півострова до українського Дому та звільнення з новітньої «тюрми народів» – путінської Росії.