У музеї лемківської культури в Монастириськах на Тернопільщині відкрили виставку старовинного лемківського верхнього одягу під назвою “Кожуху, кожуху, зогрій мі духа”. Представили понад 30 експонатів.

Про це розповіла Суспільному директорка музейного комплексу “Лемківське село” Віра Дудар.

Світлина з фондів музею лемківської культури в Монастириськах. Суспільне Тернопіль

За її словами, це повсякденне, вихідне та обрядове вбрання лемків різних часів. Зокрема, кожухи, сердаки, хустки. Його передали музею представники лемківської діаспори в Канаді та інших країнах.

Віра Дудар, директорка музейного комплексу “Лемківське село”. Суспільне Тернопіль

Віра Дудар розповіла про особливості і технологію виготовлення цього одягу, традиції та звичаї, пов’язані з жіночим та чоловічим лемківським вбранням:

“Верхній одяг лемків відігравав велику ритуальну роль. У лемківських традиціях зберігся обряд, коли мама молодої обходить пару з вівсом. А овес на Лемківщині родив рясно. Наша Лемківщина називається країною вівса і ялівцю, разом з грішми, з пінянзями мама обсипала молоду пару.

Кожухи, які представили на виставці. Фото: Суспільне Тернопіль

Обов’язково була одягнута в кожух на руби, тобто, навиворіт. Кількість волосків шерсті означала, щоб були багаті на добро, гостинність, дітей, на всі гаразди світу, скільки є волосся на цьому кожусі.

Верхній лемківський одяг. Суспільне Тернопіль

Також цікава річ, щоб дитинка була такою ж багатою на щастя, на здоров’я, най пан Біг помагає в цьому, скільки є волосся на цьому кожусі. “Будь такий щедрий, як той кожух лемківський”. На Лемківщині вирощували вівці довгорунних сортів, щоб додати тієї потужності, теплоти, бо чим воно довше, тим кожух тепліший”.

Кожен кожух належить до різних регіонів Лемківщини. Цей одяг виготовляли різними способами.

“Якщо лемківська газдиня хотіла його густо і красиво вишити, то мусіла замовляти собі кожушок з молодого ягняти, бажано жіночої статі. Тому що шкіра тоді еластичніша, м’якша, і, відповідно, лягає на стан легше і дається гарно вишити. Їх одягали в основному до церкви, на параду, а кожушки з грубшої шкіри — на повсякдень.

Верхній жіночий одяг. Суспільне Тернопіль

Фарбування кожухів — це теж цікавий процес. На Лемківщині фарбували виключно натуральними барвниками. Це була кора дуба, вугілля, товчена цегла.

Оскільки верхній одяг — це зима, то верхнім одягом також є скірні лемківські, тобто, взуття, ялові скірні. Чому ялові, бо зі шкіри ялової худоби. Їх називали вічними чоботами, тому що їм зносу не було. Але то були парадні чоботи, на обцасику, на підборках маленьких. У них ходили до церкви”.

Лемківські жіночі головні убори. Суспільне Тернопіль

Віра Дудар розповіла також історію лемківської баранкової хустки.

“Вони надзвичайно теплі і подекуди заміняли лемкиням кожушки. Задоволення було не з дешевих, оскільки, щоб сплести таку чудову нитку, потрібно було вкласти багато праці. Плюс сировини багато. І тому ця хустка коштувала подекуди дві корови. Всі не могли собі дозволити такої розкоші”.

Лемківська баранкова хустка. Суспільне Тернопіль

Вручали її в основному найстаршій жінці.

“Це була статусна хустка. Коли було холодно, то лемкиня просто брала два кінці під пашки, перетягувала ззаду і тими френзликами зав’язувала.

Шапка “на добридень”. Суспільне Тернопіль

Ще цікава шапка є. Вона називається “на добридень”, бо зверху пришитий помпончик. Підходить лемко, а назустріч іде лемко або лемкиня. Він підходить, чемно вклоняється і за той помпончик піднімає шапочку догори на знак приязні й вітання та ставить на голову. Тому ця шапочка називається “на добридень”.

Гарно прикрашають і лемківську гуньку.

“Є гунька для вихідного дня. У ній ішов лемко до церкви або на якісь дефіляди. Ця гунька до нас приїхала з далекого Торонто, з Канади. Пан Маслей, директор музею, передав її до наших фондів. Це також центральна Лемківщина”, — розповіла директорка музейного комплексу.

Лемківський стрій. Суспільне Тернопіль

У лемківських весільних традиціях є обряд обрізання ґудзиків і вдягання парадної чуги.

“Йдеться про обрізання одного ряду ґудзиків. Коли на весіллі молода стає молодицею, одягаючи на голову чепець, а молодий стає ґаздою родини, главою сім’ї, мужчиною, йому обрізають ряд ґудзиків.

Також молодий мав вбратися в парадну чугу, в жодному разі не мав права її зняти впродовж цілого весілля. Як би не було йому жарко, якщо весілля було влітку, як би йому було не комфортно сидіти в чузі, ні в якому разі він не мав права зняти цю чугану чугу, тому що це означало, що він вже мужчина, й оце тепло сімейне накопичував у собі. Впродовж цілого сімейного життя він мав то тепло в сім’ї нести.

Експонати виставки. Суспільне Тернопіль

Молодий сидів собі в чузі тай сидів. А от до молодої ніхто не мав права жодного разу навіть діткнутися, в тому числі й молодий. Тільки за хусточку завели. Поки її не чепували, тобто, чепчили, бо в лемківських традиціях на голову молодої одягається чепець, а не хустка, поки її не зчепчили, то до неї ніхто не мав права доторкнутися. Лемківські традиції цікаві, кумедні, несуть глибокий зміст”.

Читайте також: Історія Юрія Черепашки Єзерського: 19-річний ветеран з Тернопільщини.