Василь Мартюк у 2014 році добровільно прийшов до військкомату, аби захищати Україну від російського агресора. Демобілізувавшись, чоловік отримав від держави 2 гектари землі і зайнявся фермерством. Василь із родиною висадив малину, ожину, аґрус та обліпиху. Ініціював створення найбільшого в Україні ягідного кооперативу, до якого зараз входять понад 70 учасників. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Василь Мартюк знову став на захист держави.

Василь Мартюк розповів Суспільному, що до 2014 року в армії не служив, але коли почалася антитерористична операція, добровільно прийшов до військкомату.

– В нас тоді збирали якраз групу з тих, хто міг допомагати працювати в цьому плані. Статусу “доброволець”, як такого, немає. Тобто є мобілізовані і є контрактники. Тому в мене статус мобілізованого. Я вступив до 6 окремого мотопіхотного батальйону “Збруч”. У 14-15 роках ми були на кордоні з Кримом. Якраз Чаплинка, Каланчак, Скадовськ — території, які безпосередньо на узбережжі і на кордоні із самим півостровом. Стояли там. Після цього нас перемістили на оборону Маріуполя: Широкіно, Мирне, Гранітне.

Василь Мартюк. Фото надане співрозмовником

Після року служби у Збройних силах України, навесні 2015, Василь Мартюк демобілізувався і повернувся до цивільного життя.

– До ЗСУ я працював в аграрній компанії, але безпосередньо не займався вирощуванням. Після демобілізації скористався правом на отримання земельної ділянки — 2 гектари. І разом зі шваґром, який теж отримав землю, вирішили займатися вирощуванням ягідних культур. Він безпосередньо як агроном, як людина, яка більше вникла у технології вирощування, а я допомагав організаційно, більше у фінансовому плані, участю в різних навчаннях, проєктах, грантах та частково із пошуком каналів збуту.

Василь Мартюк вирощує ожину. Фото надав Василь Мартюк

За його словами, ідея зайнятися ягідництвом з’явилася в нього ще до служби в армії:

– Працюючи в аграрній компанії, я займався напрямком соціальних проєктів. Працював безпосередньо з розвитком сільських територій. На мою думку ключовою проблемою в сільській місцевості була і залишається мала кількість робочих місць, що призводить до бідності селян, еміграції та вимирання сіл. Я шукав інструменти, шляхи, як цьому можна зарадити. Таким чином виникла ідея зайнятися ягідництвом, оскільки ягідництво, на відміну від типового вирощування картоплі в домашніх умовах чи зернових, олійних культур, потребує великої кількості робочих рук при вирощуванні та зборі ягід. На гектар малини необхідно мінімум 10-15 чоловік у сезон, щоб її вчасно зібрати. Через це ягоди мають хорошу ціну на європейському ринку. Щоб загітувати масово людей, довелось показувати все на власному прикладі. На першому етапі у нас була малина. А далі ми почали розширюватися і експериментувати з іншими культурами: ожиною, аґрусом і обліпихою, яка зараз стає ключовою культурою для нашого господарства. У 2019 році зареєстрували фермерське господарство.

Василь Мартюк також ініціював створення ягідного кооперативу.

– Ідея створення кооперативу виникла під час АТО, коли вечорами читав книгу про історію життя та діяльності митрополита Андрея Шептицького. Потім трохи досліджував про “Маслосоюз”, про “Центросоюз”, про кредитну кооперацію. І це все надихнуло спробувати відновити та розвинути кооперацію, яку так активно пропагував Шептицький. При створенні кооперативу ми запросили всіх бажаючих людей з села Августівка, щоб доєднатися до його створення. Проте, на жаль, лише одиниці погодилися. Ну, це щось нове, не було довіри ще. З року в рік кількість учасників зростала. Зараз в кооперативі налічується понад 70 учасників з 7 територіальних громад Тернопільщини та Франківщини. Викристалізувалося ядро, тобто певна кількість людей, які справді бачать в ягідництві перспективу і хочуть розвивати свої сімейні ягідні господарства. Колись вони починали з 10 соток, з половини гектара. Зараз вони створюють сімейні господарства на гектар і більше, де вирощують, крім малини, ту саму суницю садову, обліпиху, бузину, смородину, ожину чи інші ягоди. Вони створюють своєрідний ягідний “конвеєр” із різних ягід, щоб була постійна зайнятість від початку до кінця року.

Саджають обліпиху в кооперативі. Фото надав Василь Мартюк

Василь розповідає, чим займатися ягідництвом в складі кооперативу вигідніше для фермерів, ніж самотужки.

– Кооператив дозволяє економити при вирощуванні та забезпечує більш вигідний збут. Ми розвиваємо класичну європейську модель кооперації. Не радянську колгоспну, коли все було спільне і водночас нічиє, а навпаки. Кожен має свої земельні ділянки, кожен відповідає за них. Кожен вирощує на своїх земельних наділах і відповідає за якість урожаю, який він там зібрав. Відповідно, чим більше і краще виростив, тим більше він і отримує доходу. Кооператив в першу чергу допомагає своїм членам з технологією вирощування, консультаціями. Допомагає із спільною оптовою закупівлею саджанців, добрив, засобів захисту. Наступний етап — це кооперативні переробні потужності — в нашому випаду шокова заморозка, яка дозволяє створювати додану вартість. І заключний етап — реалізація. Ми формуємо велику товарну партію, за яку можна отримати кращу ціну і кращі умови розрахунку. Бонусна перевага — участь у різних проектах, грантах, що теж посилює як кожного окремо, так і кооператив у цілому.

На полі з обліпихами. Фото надав Василь Мартюк

Василь Мартюк під час відпустки в цеху кооперативу. Фото надав Василь Мартюк

Через повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році кооператив був змушений розпочати експорт у Польщу, розповідає чоловік. Зараз розвивають експорт в інші країни. Сам Василь Мартюк із першого дня повномасштабної війни знову у Збройних силах. Він приєднався до 44 окремої артилерійської бригади.

– У 2022 році ми були направлені спочатку на Київщину і Житомирщину. Після відбиття агресії на цьому напрямку і “жесту доброї волі”, ми перемістилися на Запорізький напрямок. Уже більше півтора року несемо службу на цьому напрямку.

Захисник порівнює рівень забезпечення української армії у 2014 році та під час повномасштабної війни:

– Рівень забезпечення Збройних сил України відчутно покращився, посилився в усіх планах. Це й індивідуальні засоби захисту, одяг, речі, бронежилети, каски. Так само і продукти харчування. Також завдяки підтримці наших закордонних партнерів є значно ширший арсенал озброєння, нові його види. Рівень української армії став набагато вищий. Що залишилося таким самим? Це, мабуть, бюрократична система загалом. Без сумніву діловодство має бути, але його теж потрібно осучаснити. Впроваджувати електронний документообіг — шифрований, захищений, щоб не було витоку інформації. Кількість паперових рапортів, книг, відомостей, “бірочок” має зменшитись в рази, адже документи довго передаються, губляться, втрачають актуальність. І загалом варто впроваджувати для планування ресурсів, автоматизації обліку та управління підрозділами та командами сучасні електронні системи. Впевнений, це має підвищити ефективність ЗСУ аналогічно як це впроваджується та працює у бізнесі.

Василь Мартюк із побратимами на фронті. Фото надав Василь Мартюк

Василь Мартюк на фронті. Фото надав Василь Мартюк

Василь Мартюк із побратимами під час АТО. Фото надав Василь Мартюк

Під час служби в 44 артбригаді, розповідає Василь, започаткував ще одну ініціативу. Це виробництво фруктово-ягідного чаю, дохід з якого чоловік спрямовує на допомогу своєму підрозділу.

– Історія чаю розпочалась з того, що дивізіону, в якому я несу службу, систематично потрібні дрони і БПЛА для виконання бойових завдань. Я задумав організувати збір на пів мільйона гривень на ці потреби. Дружина підтримала мою ініціативу і щоб підсилити її запропонувала створити також продукт від нашого господарства, який був би таким собі бонусом за донат. Оскільки у наявності була обліпиха, то створили бомбезний пастеризований обліпихо-апельсиновий чай. Як результат — ми зібрали більше ніж півмільйона гривень буквально за шість днів. Усі, хто задонатив понад 220 гривень отримують чай безкоштовно. До речі, зараз усі бажаючі також можуть замовити наш чай. Усі кошти від реалізації направляємо на придбання дронів та БПЛА, бо потреба у них є постійна.

Василь Мартюк на фронті. Фото надав Василь Мартюк

Василь каже, найскладніше на війні переживати втрати побратимів.

– Втрати хлопців, друзів, з якими виріс, вчився, жив, виконував одні й ті самі завдання. І в один момент, внаслідок обстрілів чи інших військових дій, люди гинули. Це насправді залишається з тобою назавжди.

За його словами, ніколи не шкодував про службу в Збройних силах.

– Я дуже хочу повернутися додому, щоб війна чимскоріше завершилася. Проте, якби це все повторилося, чи пішов би я ще раз в ЗСУ? Якщо відмотати історію назад, то, однозначно, так, пішов би. Я не звик втікати від відповідальності, тому б не зміг ховатися від ТЦК і спокійно дивитися в очі дітям чи друзям, які взяли у руки зброю. Тому, як би тут важко не було в ті чи інші моменти, все одно вважаю, що це рішення було правильним. Я б зробив так само ще раз.

Василь Мартюк під час звільнення Київщини. Фото надав Василь Мартюк

У тому, що Україна переможе, Василь Мартюк не сумнівається.

– Однозначно, вірю на 100%. Перемога мусить бути за нами. Добро має перемогти зло. Як ця перемога відбудеться? Мала імовірність, на мою думку, що ми це зможемо зробити військовим методом. Що виключно зброєю дійдемо до кордонів 91-го року. Більше надія є на комплексний політичний та економічний вплив європейських та інших країн. На те, що можуть відбутися внутрішні зміни, розколи, переділ влади в Московії. Вірю, що наше ГУР в цьому напрямку теж працює і працюють відповідні структури країн-партнерів. Хоча, звичайно, якщо Україні нададуть більше далекобійної зброї, достатньо засобів ППО та сучасної авіації та бронетехніки, то під цим комплексним тиском наша перемога настане однозначно в рази швидше.

Після перемоги, каже Василь, мріє створити перший в Україні кооперативний банк:

– Оскільки всі банки, які зараз є — приватні або державні структури. Хочеться створити саме кооперативний банк, який належатиме безпосередньо його вкладникам. В економічно розвинутих країнах такі банки займають велику частку фінансового ринку. Зокрема вони активно розвинуті у Франції, Німеччині, Голландії та інших країнах. Україні потрібно демонополізації і створення якомога більшої кількості кооперативних структур, які об’єднують дрібних та середніх виробників, вибудовують горизонтальні зв’язки, забезпечують розвиток середнього класу, що є запорукою економічної стабільності для держави.