Історія водійки з Тернополя, яка супроводжує полеглих Героїв на щиті
Оксана Перняк із Тернополя, відома під позивним “Відьма”, вже рік працює у волонтерській місії “На щиті”. Раніше вона кермувала тролейбусом, а тепер виконує надзвичайно складну та важливу роботу — перевозить тіла загиблих захисників України до місць їхнього останнього спочинку. Про це розповідає Суспільне Тернопіль.
“Сьогодні ми прощаємося з Олегом Костюком. Він з Тернополя, проживав на вулиці Довженка. Сумно, що стільки героїв гине, що мусимо їх проводжати в таких машинах. Хотілося, щоб цих машин взагалі не було і війна скоріше закінчилася”, — розповіла Оксана про один із супроводів.
За її словами, найважче — це присутність родичів загиблого.
“Мама, дочка, жінка… Деколи доводиться бути й психологом. Сказати: ‘Тримайтеся, у вас є діти, ваш син був Героєм. Його проводять як Героя’. Інакших слів ти просто не можеш знайти”.
Як працює місія “На щиті”
До обов’язків Оксани входить не лише кермування автомобілем, а й організація процесу супроводу. Вона координує рух колони, знімає відео для соцмереж і допомагає родичам.
“Зазвичай, зібрана своя команда, яка виїжджає на супровід за будь-яких обставин, навіть якщо повідомили про зустріч загиблого за годину до супроводу. Ми оперативно списуємося в групі і люди одразу виїжджають”.
Під час руху колона дотримується певних правил: швидкість до 30 км/год у місті, на трасі — до 40 км/год.
“Їдемо парами, з двома прапорами — червоно-чорним і синьо-жовтим, з певною відстанню між машинами”, — пояснює волонтерка.
Проте не всі водії розуміють важливість супроводу.
“Буває так, що вискакують машини, вклинюються в колону або просто не зупиняються. Є міста, де немає таких супроводів, це дуже видно по іногородніх”, — додає вона.
Емоційні виклики і підтримка
Робота в місії “На щиті” вимагає від Оксани не лише фізичних зусиль, а й емоційної стійкості.
“Напевно я вже навчилася трошки абстрагуватися від цього. Тому що деколи дуже багато в день супроводів і кожного разу, коли ти будеш плакати, то ти просто виснажишся”.
Попри все, Оксана знаходить сили продовжувати.
“Воно прориває. Але ти знаєш, що робиш це для них, щоб провести наших Героїв гідно”.
Читайте також: З докторантури на передову: історія тернопільського “Історика” з 105-ї бригади.
