Історія бійця, який до війни займався ритуальними послугами на Тернопільщині

Командир інженерної роти 105-ї бригади тероборони Андрій з позивним Гробар з Тернопільщини, захищає Україну з часу повномасштабного вторгнення. У 2023 році до цього підрозділу ЗСУ долучився і його батько. До війни вони займалися ритуальними послугами. Звідси і позивний, розповів Андрій Суспільному.

Ритуальні послуги — це був сімейний бізнес

“Працював я і батько мій. Спочатку як я пішов, батько ще лишився, то 2022 рік ми довели сезон до кінця і з листопада місяця, як закрили фірму, бізнес стоїть, машини гниють, обладнання все псується, вік його бере. Фірма закрита повністю.

У 2023 році мій батько приєднався до нашої сім’ї — 105-ї бригади. Людина просто фантастична, майже 60 років, ходить на бойові виходи. Хлопці його люблять, як батька свого. Всім, що я вмію і що можу, я завдячую тільки батькові. Він мене до полювання привчив, навчив мене стріляти, навчив мене їздити. І оце якраз мені тут знадобилося.

Підтримка стовідсоткова, бо ми з батьком постійно на зв’язку і співпрацюємо, то я йому підкажу щось, то він мені підкаже. Але у зв’язку з виконанням завдань, ми можемо бачитися реально раз на місяць, раз на півтора місяця. А всі наші зустрічі, — це 3-4 хвилини, зробили спільні фотографії, обійнялися. Навіть на Різдво ми онлайн. Ми набрали маму, ми набрали мою дружину з малими. І батько онлайн, і я онлайн, і отак спілкувалися було”.

За словами бійця, його віддушина на війні — сім’я

“Дружина, двоє синів. Вісімнадцять, двадцять разів на день хоча б по хвилині, але я дзвоню. Якщо я не на виїзді, я дзвоню додому постійно. Є вільна хвилинка, я набираю дім”.

Військовослужбовець вважає, що в підрозділі кожен має бути на своєму місці:

“Коли я став командиром роти, одразу повністю поміняв штатку. Я поміняв всіх місцями. Поставив кожного там, де я їх бачу, де вони корисні. У мене кожна людина приносить користь і кожну людину я люблю. Я не сапер, але ходжу на кожен вихід. Я це люблю. Хлопці мої — просто фантастика”.

Військовий розповів, на війні впоратися зі стресом допомагають жарти та позитивний настрій:

“Цьому всьому є дуже просте пояснення, чому вони роблять, чому ми так з гумором до того всього ставимося. Тому що ще на початку війни, коли ми потрапляли в саме пекло, кожен з нас бачив, як пролітає життя, кожен змирився зі смертю. Ми її не боїмося.

2023-й рік, ми попали під обстріл двох танків і під мінометку 120-ту. Особовий склад, в принципі, не був до такого готовий, була дана команда мною лягти, ми всі лягли. Я лежав з Малюком з Ігорем. А Ігор трошки такий здоровий хлопець і нас били вже, десь певно годину били, і то так дико. І в Ігоря живіт бурчить, він їсти хоче. І я дивлюсь на нього, він так на годинник глянув і каже: “Вже би їхали додому, закінчували”. Розумієте”.

Ще одна запорука вдалого проведення операцій — дисципліна, розповідає Андрій:

“Всі чітко знають, хто, що робить. Всі чітко виконують команди і тому ми працюємо без втрат. Відколи я командир роти, у мене одна втрата. Це мій побратим і друг, з 2022 року ми разом, ми пройшли все. Ми пройшли всі бойові завдання, які тільки могли. Удар був для всієї роти. Його всі любили”.

За словами командира роти, з часу повномасштабного вторгнення, він зріднився з людьми, з якими служить:

“На четвертому році війни з людьми, які у мене служать, ми всі, як брати. До мене Олегович, звертаються тільки ті, які або нові прийшли, або хто дуже сильно накосячив. Всі знають, хто командир, все виконують, але люди в мене супер, просто супер”.