Тернополянин Володимир Бабій до повномасштабного вторгнення жив мистецтвом. За освітою він художник, працював у сфері дизайну, займався живописом і брав участь у виставках.

У 2022 році його життя змінилося. Володимир став добровольцем і вирушив захищати Україну. Відтоді він пройшов піхоту, розвідку, роботу з безпілотниками та бойові завдання на кількох напрямках, пише газета”Вільне життя“.

Але навіть війна не змусила його відкласти пензлі.

Фарби — у військовому баулі

Вирушаючи на фронт, Володимир узяв із собою пастельні фарби. У короткі моменти затишшя він створював етюди.

«На фронті не так легко знайти можливості для творчості, але я не хотів забувати своє ремесло».

Малював у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, а також під час лікування.

Фронтові роботи стали особливою сторінкою його творчості. На картинах — природа, світло, спокій і водночас відчуття війни, яка присутня десь поруч.

Свою майбутню персональну виставку художник планує назвати «Окопна романтика».

Як починалася служба

На початку повномасштабної війни Володимир долучився до 16-го окремого стрілецького батальйону.

«Початок «повномасштабки» — це були найбільш круті, славні часи. Перший комбат у нас був дуже крутий — Сергій Володимирович Ткач зі Збаража. Та й весь батальйон був класний, всі хлопці — добровольці, мотивовані».

Перші місяці військові фактично створювали підрозділ власноруч: облаштовували казарми, збирали спорядження, навчалися та готувалися до бойових завдань.

На фронті ситуація була значно складнішою.

«Коли стояли в Донецькій області, траплялися перебої з підвозом провізії та води на позиції, тоді доводилось набирати воду з калюж і кип’ятити її».

Піхота, розвідка і важкі спогади

Перші два роки Володимир служив у піхоті. Каже, що ця спеціальність передусім про витривалість.

«Бути піхотинцем — це означає терпіти».

За час служби він пережив важкі бої та втрати побратимів. Одним із найбільш незвичних епізодів став полон російського військового.

«Там я його і упіймав — він випадково відійшов від своїх, а я не хотів привертати увагу їхнього кулеметника, який працював поблизу. Тому не стріляв, а метнув сокиру — хлопці довго жартували з цього приводу потім».

Пізніше Володимир перейшов до розвідки та працював із безпілотниками, виконуючи завдання поблизу передової.

«Художник — це ім’я, яке потрібно заслужити»

Попри військову форму, Володимир залишається художником. Він вважає, що справжній митець має не просто вміти малювати, а розуміти час, у якому живе.

«Ти можеш вправно писати картини, і не бути художником. Це — ім’я, яке потрібно заслужити».

На його думку, художник повинен знати історію та культуру свого народу, адже мистецтво також є способом осмислення подій.

«Художник — це ідея, призма, власне бачення світу… Але для того, щоб бути чистою, об’єктивною призмою, ти мусиш розуміти, що відбувається навколо».

Війна залишає слід

Після тривалого перебування на фронті стан здоров’я Володимира погіршився. Він лікувався, переніс операції, отримав статус обмежено придатного, працював у підрозділі РЕБ/РЕР, а згодом продовжив службу в Тернопільському ОТЦК та СП.

Військовий говорить і про те, наскільки часто суспільство не бачить усієї роботи, яка стоїть за функціонуванням армії.

«Ніхто не говорить про те, що на початку повномасштабки ТЦК одягнув мій батальйон».

Він переконаний, що війна стосується кожного українця.

«Дуже часто люди у тилових регіонах просто не розуміють, як це — жити у ворожій окупації, відмовляються усвідомлювати, що воювати, у той чи інший спосіб, мають усі».

І поки триває боротьба, Володимир Бабій продовжує служити та створювати мистецтво, яке одного дня може стати важливим документом цієї війни.