Україна надзвичайно багата на таланти і дала світу знаних художників, письменників, співаків, артистів та акторів. Тернопільщина – не виняток. Уже близько 45 років народний артист України, гуморист Гриць Драпак тішить своєю творчістю усіх – від малого до великого. В ексклюзивному інтерв’ю нашій газеті він розповів про особисте життя, сучасний гумор, мрії, своє становлення як актора розмовного жанру, перші гастролі на санях та багато цікавого.

«Перші гастролі в сусідні села – то була Європа, США та Канада разом узяті»

– Ви дуже ласі до жартів, тож у мене виникає цілком закономірне запитання: таке почуття гумору дісталося Вам у спадок?

– У мене нормальна родина і ніхто таким не займався (сміється – авт.). Кажуть, що мого діда брат і мого батька брат любили жартувати. Безперечно, повинен бути талант від Бога, але без праці – ніяк. Навіть маючи талант, але будучи лінивим, нічого не досягнеш. Моя праця бере свій початок ще з дитинства.

– Ви добре пам’ятаєте своє дитинство?

– Звісно. Родом я із чудового мальовничого села Констанція, що у Борщівському районі. Там я навчався у трирічній школі, а ще 7 класів закінчував у сусідньому селі  Озеряни. Ми росли на ставі, в лісі, грали у футбол. В Озерянах на той час діяв клуб, керувала ним Анеля Володимирівна, вона ж і ставила вистави, діяв драматичний гурток. Там старші грали, але й мене брали до участі. Зимою їздили з виставами. Чому саме зимою? Бо влітку люди в селі працюють. Це були мої перші справжні гастролі, які я пам’ятатиму все життя. Для мене це була така подія! Уявіть собі, сам у сусіднє село на концерт, без батьків… Зараз я часто гастролюю літаком, потягом, автівкою, у різні країни Європи, США, Канаду. А тоді такі виїзди на села – то була Європа, США та Канада разом узяті. Ми їздили саньми, які були запряжені кіньми, везли декорації. Ставили свої вистави у селах Пеньки та Жилинці. Нас возив такий собі Євген, він цілий день транспортував силос, а надвечір – нас. І сідаючи у сани, ми чули той терпкий запах силосу, самі ним починали добре пахнути. Тоді насправді багато людей ходили на такі вистави, квиток був недорогий – 30-50 копійок.

– Після школи Ви вирішили стати професійним артистом. Розкажіть, де Ви здобували свою освіту?

– Я вступив у Теребовлянське культурно-освітнє училище на факультет театрального мистецтва. Це направду була велика школа для мене. Знаєте, у той час я ж навіть не знав, що таке прожектори, що вони можуть бути світліші, темніші, мають реостат. Усе, що я робив, було інтуїтивно. А тут цікаві предмети, викладачі. Де б я міг у селі знати, що існує така наука, як сценічна мова. Що для того, аби вдало виступити, потрібно проаналізувати твір, визначити, яке його завдання, заради чого ти це робиш, яка його мораль, а ще різноманітні вправи. Я вбирав це все у себе, як губка. В училищі були так звані агітбригади. У їхньому складі ми їздили виступати на токи, ферми, в клуби. Для мене це була дуже велика сходинка у моїй творчості. Згодом працював у будинку культури в…

Детальніше читайте у свіжому випуску газети “Номер Один” від 12 грудня 2018р.