Морозним березневим днем, йдучи сільською вулицею в Дубівцях, відчуваю знайомих запах дитинства, що приємно лоскотить ніздрі. Стоять, щось обговорюють декілька літніх жіночок. тепло одягнених, в таких же грубих вовняних хустках.

Відома господиня-пекар, пенсіонерка з Дубівців Тернопільського району Анастасія Дума. Фото: Ярослав Бачинський.

– То Настя Думиха хліб пече і смачний він в неї виходить, – каже одна з них. – Як вона вміє такі пшеничні і житньо-пшеничні паляниці випікати! Годі ще такої господині в навколишніх селах не здибати.

– В 1975 році з чоловіком Андрієм з дітьми Миколою і Ніною переїхали у Дубівці. В в нього у цьому селі багато родини, – мовить Анастасія Петрівна. Він пішов працювати механізатором до місцевого колгоспу імені Шевченка, а голова правління уже покійний, Царство йому Небесне, поставив кухаркою. Й так я аж до січня 2017 року готувала сніданки, обіди. вечері усім механізаторам, водіям, ремонтникам, буряківникам, конторським працівникам. За радянської влади хліба не пекли, завозили скільки треба з Тернополя або Збаража. Й люди в селі мало, хто спеціально випікав хліб, хібащо калачі, паску, великі булки на Різдво, Великдень, весілля, проводи в армію, на цвинтар на парастас. В їдальні сільгосптовариства ТОВ «Агрокомплекс» я почала випікати хліб в основному пшеничний до 30 паляниць в день, чотири-п’ять замісів. Зрідка . але із великим задоволенням печу житній, його дуже трудно замісити і треба дуже акуратно дивитися не лише. як він підкисає, але за вогнем у печі. Але, повірте, хліб цей дуже смачний і корисний, особливо діабетикам.

– Пані Настю, й людям пекли, напевно?

– Й досі маю замовлення, не лише з нашого села Дубівці. але навколишніх, з Тернополя, ближче до Воскресіння Христового. їх побільшає. Навчила пекти хліб за маминим рецептом та порадами. Це також свій талант, даний Всевишнім. Мої сусіди тепер постійно печуть хліб для власних потреб, і не лише тут, але в селах Тернопільщини, люди не мають праці, мізерні пенсії, яких вистачає хіба, що на ліки та й розрахуватися за газ і світло Добре, що в ТОВ «Агрокомплекс» директор Григорій Пінязь береже людей, вони мають постійну роботу, гідну зарплату тваринницька ферма, тракторна бригада. засіяні усі поля озиминою, виорано, а тепер ще відкриває додаткові виробничі цехи, щоб місцеві жителі мали б де працювати. А не горбатилися на будівництвах, на фермерських нивках сусідів.

У мене трудовий стаж понад 40 років, а пенсія невеличка так на скромний обхід. Мій чоловік Андрій Миколайович, хоч давно на пенсії, але ще працює механізатором в дубівецькому сільгосптоваристві. Скаржитися не звикли, кожний коваль своєї долі але з чоловіком побудували хату, сад посадили, виховали, поставили як кажуть, на ноги дітей: вищу освіту здобули Микола та Ніна. Вже маємо четверо внуків, чекаємо правнуків.

Ярослав Бачинський.