Відомий шоумен, гуморист і громадський діяч із Тернопільщини Сергій Притула у розлогому дописі на своїй сторінці в мережі Фейсбук розповів про успіхи свого сина у школі. 

“Гени не воші, пальцем не розчавиш!

Заїхали з Дмитром сьогодні до школи, віддали підручники за 6 клас, забрали табель і похвальний лист. Приємний бонус до доволі успішного навчального року. Малий суттєво прогресував у вивченні англійської і дуже захопився хімією, включно із тим, що записався на додаткові заняття у суботу, коли міг би відпочити від школи. А однаково високі бали сина, як з обох літератур, так і з математики та інформатики, заганяють мого внутрішнього гуманітарія у тупик.

Похвальний лист не був ціллю. Звичайно, мені, як батькові, важливо, щоб дитина добре вчилась. Але любов до дитини не повинна залежати від її успішності. І, тим більше, досягнення хороших результатів не повинно відбуватися “з-під палки”, примусом. В травні, за кілька тижнів до закінчення навчального року, ми з Дмитром прозондували його середні бали по всіх предметах і виявилось, що йому не вистачає якихось 0,15-0,2 балу, щоб мати підсумкових 10 балів за рік з біології.Кажу, мовляв, малий, давай напряжись і докрути вже до десятки. На кону похвальний лист!

Дмитро відповів, що цей “похвальний” для нього не є мотивацією. Я відповів, що тиснути на нього не збираюсь, але це був би великий подарунок для бабусі і мами. Бо що може бути кращим для бабусі, ніж онук з похвальним листом?! Тільки онук з похвальним листом, який добре їсть!!! Ця мотивація спрацювала.

Дмитро успішно виправив одну погану оцінку і ще отримав відмінну оцінку за проект (чи то по моху, чи то по грибах). В підсумку: похвальний лист на руках, бабуся пустила сльозу щастя, я радий, що підібрав правильний “ключик” до того, щоб малий не зупинився на досягнутому, а трошки “підняв планку”.

Але мова зараз навіть не про відзнаку сина. Факт у тому, що його відношення до навчання і стосунки зі школою, в принципі, викликають у мене білу заздрість.Я пам’ятаю, як у середніх чи старших класах, однією фразою “вирвіть два листочка з середини зошита”, вчителька могла довести до синхронного інфаркту 30 чоловік за партами. Як словосполучення “директорська контрольна робота” лунало, як “в цій битві виживуть не всі”. Як найгіршою оцінкою, яку я міг принести додому була не “2”, а “3” чи “4”. Бо “2” – це точно за поведінку, а “3” чи “4” – це тому, що “не довчив! А що тобі заважало? Корови ж не пас, як я після уроків!” (кінець цитати – Мама).

Я пам’ятаю, як переживав мій брат, що “пролетів” повз медаль. Сім’я наша не була заможною, грошей на “порішати вступ” не було. Слава Богу, Василько виграв всеукраїнську олімпіаду з правознавства і такий студент був бажаний у будь-якому юридичному в Україні.

Тому, коли я дійшов до старших класів, я розумів важливість кожної оцінки і, маючи за спиною купу похвальних листів та олімпіад, не збавив обертів. Підкріпив золоту медаль ще призовим місцем на захисті наукових робіт у Малій академії наук України і теж був зарахований до інституту без вступних іспитів.Це була якась багаторічна гонка без права на помилку. Інститут після школи здавався Едемським садом. Хоча і там, іноді, були доволі стресові моменти. Увійти в страйковий комітет Академії за місяць до диплому – це була ще та історія.

Дмитро ж сприймає школу, як цікавий етап здобуття знань і місце, де він за роки навчання має визначитись із тим, що йому цікаво і, відштовхуючись від цього, зрозуміти, який фах здобуватиме у більш дорослому віці. І хоч не всі предмети йому даються легко, але немає ніякого страху щодо можливих промахів у навчанні. Так, прикро отримати погану оцінку, але ж життя на цьому не закінчується!

Чи докладав я якісь зусилля, щоб Дмитро не сприймав школу, як каторгу? Так, я допомагав і допомагаю йому з уроками. Не роблю уроки замість нього, а допомагаю додатковою інформацією! Позаяк, на жаль, сучасні підручники з таких цікавих предметів, як історія чи географія, грішать дуже сухим, безбарвним і, дещо нудним, викладом. І якщо Дмитро прочитує в підручнику абзац про наших полярників на станції “Академік Вернадський”, то чому б мені не поділитися з ним маршрутом, який долають наші вчені, щоб з Києва дістатись до тої станції. Або не розказати байку, про те, як британці, насправді, не подарували Україні цю станцію, а, символічно продали за 1 фунт?

Чому б не поговорити про полтавську битву не тільки з позицій українських, але й шведських істориків? Або, коли він вивчав різні методи вимірювання відстані, не розказати про принцип роботи далекомірів, які я купував для наших снайперів чи протитанкових дивізіонів. Вчителі цінують і належним чином оцінюють, коли дитина знає щось більше, ніж те, що є в параграфі.

Мій син з дитинства бачив мене з книгою в руках. І, як минулого року, так і цього, він біжить на уроки літератури із задоволенням, бо частину шкільної програми він прочитав ще до того, як її сформулювали на наступний навчальний рік, а решту книг прочитує за час літніх канікул і далі має чистий спокій.

Як, свого часу, моя мама навчила нас з братом простої істини “Що знаєш – на плечах не носиш”, так і я зараз пояснюю сину, що здобуті зараз знання нікуди не зникнуть, а полегшать його життя в майбутньому! Зрештою, всі в сім’ї мають якісь зони відповідальності. Я ходжу на роботу. Від того наскільки добре я її роблю, залежить добробут моєї сім’ї. Якщо ти не можеш мені поки допомогти із матеріальним забезпеченням нашої родини, то, принаймні, було б непогано, якби ти добре вчився. Це – твоя зона відповідальності!

І, головне… насварити дитину за погану оцінку – це шлях абсолютно деструктивний. Є важчий, але корисніший – сісти і скрупульозно розібрати проблему. Щоб унеможливити її повторення. Це шлях, який потребує неабиякого терпіння. І, буду чесним, я теж не одразу до цього дійшов. Кілька років було згаяно. Але, дійсно, краще 10 разів тихо пройти з дитиною якийсь приклад чи правило, аніж один раз голосно накричати і піти займатись своїми справами!

І не забувайте хвалити дітей. Не тільки в розмовах з друзями, але й особисто діток за їх, нехай навіть маленькі, успіхи! Ніщо так не окрилює, як батьківська щира похвала!Миру вашим сім’ям! Здоров’я вашим діткам!”.