«Це моя країна. Я її захищаю і буду стояти до кінця», – каже Мирон, військовослужбовець 2 Галицької бригади НГУ. Зараз він разом з побратимами воює на Покровському напрямку. У 2021 році пішов на строкову службу, а після початку повномасштабного вторгнення підписав контракт.

Гвардієць розповідає, що ворог не жаліє ані техніки, ні живої сили, намагаючись захопити позиції наших захисників. Траплялося, що окупанти штурмували позиції Мирона більше тижня – хвиля за хвилею вони йшли в м’ясні атаки, щоб загинути, але виснажити наших військових.  Одного разу пізно вночі гвардієць помітив п’ять ліхтариків, що рухались у темряві. Мирон доповів і отримав підтвердження, що це – ворог. Йому дали дозвіл відкривати вогонь.

«Я розрядив, можливо, десять магазинів, – згадує він. – Нападники відступили, а наш підрозділ повернувся до укриття, очікуючи артилерійську підтримку».

Хлопець зізнається, що страху він не відчував. «Я знав, куди йду, і чого чекати. Було багато адреналіну, все робилося автоматично», – каже він.

Мирон наголошує, що якісна підготовка має вирішальне значення для впевненої служби на передовій. Разом з побратимами їх ретельно готували до найрізноманітніших сценаріїв – вони вчилися діяти в умовах обмеженої видимості, днями носили на собі повне екіпірування та долали виснажливі марш-кидки.

«Під час довготривалих боїв на позиціях допомагає витримка, фізична підготовка, а головне – віра в перемогу. Коли йдеш на позиції, думаєш тільки про одне – дійти якнайшвидше і не потрапити під ворожий вогонь. Перед кожним виходом у бій в мене є єдиний ритуал – молитва. Я молюся, щоб повернутися живим до своїх рідних. Я тримаюся, бо знаю, що вдома чекають батьки, дружина і рідні», – пояснює гвардієць.

Попри складність боїв, українські захисники ефективно тримають оборону. Запорукою такої міцності та ефективності є координація і злагоджена робота різних підрозділів, які під час виконання завдань працюють, наче єдиний механізм.

«У нас добре працюють аеророзвідка, міномети, артилерія. FPV-дрони та «вампіри» дуже допомагають. Але головне – це комунікація між підрозділами. Без чіткої взаємодії ми б не змогли координувати свої дії та вчасно реагувати на загрозу».

Чоловік запевняє, що готовий воювати стільки, скільки буде необхідно, щоб Україна перемогла. Адже він воює не лише за себе, а й за тих, хто чекає його вдома.

Пресслужба 2-ї Галицької бригади НГУ