Якщо для великої частини української молоді робота у селі, м’яко кажучи, не надто популярна, і на то є ряд причин, то у наших земляків Олени Костюк (Гордій) та її брата Андрія усе навпаки. Без власного фермерського господарства вони уже не можуть себе уявити. Справу, започатковану батьком Михайлом Костюком, яка уже стала сімейною, вони ведуть з неабияким запалом та ентузіазмом. Стараються вловлювати усі новинки, необхідні для розвитку бізнесу, адже без руху вперед успіхів не досягнути. – Бізнес не може стояти на місці, – каже Олена, – адже є лише два варіанти – або він розвивається, або гасне.

Саме тому вони з братом не пропускають жодної можливості, яка б допомагала у досягненні їхніх цілей. Однією з таких можливостей був конкурс мікрогрантових проектів «Село: Кроки до розвитку», організований агроіндустріальним холдингом МХП (Миронівський хлібопродукт»). МХП як представник соціально відповідального бізнесу третій рік поспіль інвестує в бізнес-проекти жителів сіл області задля розвитку сільської інфраструктури, а також культурного та туристичного потенціалу краю, поширення підприємництва та самозайнятості тернопільчан. Цього року безповоротну фінансову допомогу в розмірі 50 тис. грн на реалізацію власного проекту мали можливість отримати 10 представників у Бережанському, Монастириському та Збаразькому районах. – Відвідавши семінар, – відзначила Олена, – який проводили представники організаторів конкурсу на початку літа, я, незважаючи на такий собі скептичний настрій присутніх у залі слухачів, все-таки вирішила спробувати щастя. Бізнес-план написала без особливих зусиль і затрат часу. Адже ми господарюємо не один рік, і добре знали, на що нам потрібні кошти. За освітою я економіст, брат – агроном, дуже любимо свою справу, тому прорахувати затрати та майбутні прибутки, а також ризики було для нас десятихвилинною справою. Тим більше, що нам для подачі документів виділили небагато часу. До кінця червня ми надіслали наш бізнес-план до Івано-Франківська. Опісля мене запросили туди на бесіду для, так би мовити, очного захисту плану. Через десять днів ми отримали повідомлення, що наше фермерське господарство «Костюк» стало переможцем конкурсу і отримає 50 тис. грн. Кошти на нашому рахунку були уже у вересні. За них ми уже придбали п’ять нетелів і хочемо розширювати молочне стадо далі, до 50 голів.

А починалося усе, як розповіли співвласники фермерського господарства молоді та прогресивні люди 28-річний Андрій та 30-річна Олена Костюки, з того, що їхній батько Михайло Григорович у 2004-ому році у голому полі започаткував фермерське господарство. На 42-ох гектарах спершу вирощував лише зернові культури, через кілька років додались і технічні. Два роки тому, у 2016-ому, усі справи батько передав дітям. Через важку недугу вирішив подбати про справу, довіривши її найближчим людям. І не помилився. Виявилось, що діти не лише зуміли справитись із викликом долі, а й гідно продовжити започаткований бізнес. – Ми зрозуміли, – каже Андрій, – що без тваринництва, тобто без органічних добрив, вищих результатів, ніж у нас є, ми досягти не зможемо. Порахували, що, маючи свою органіку, ми не лише зекономимо на мінеральних добривах, а й матимемо додатковий прибуток з продажу молока. Тож зараз маємо 27 голів ВРХ української чорно-рябої молочної породи, придбали закордонний доїльний апарат «Делаваль», налагодили співпрацю з лановецьким молокозаводом «Росса», який приймає сировину за прийнятними для нас цінами. Самостійно заготували кормову базу. Маємо однорядковий комбайн закордонного виробництва «Потінгер». Збираємо кукурудзу молочно-воскової стиглості і засипаємо корм курганним методом, заливаємо спеціальним консервантом і накриваємо. Зберігається не гірше, ніж у силосних ямах. Підвозить корми фронтальний навантажувач «Маніту», який також допомагає чистити обори, літні табори, адже влітку наші тварини на безприв’язному утриманні. Є у нас і сіно, і солома, і горох. Із зернових і технічних культур вирощуємо озиму пшеницю, ярий ячмінь, озимий ріпак, сою, горох. Загалом господарюємо на 320 гектарах власної та орендованої землі. Орендуємо паї землевласників на територіях Коханівської, Раковецької, Старовишнівецької та Великокунинецької сільських рад.

– Ми дуже вдячні МХП, – додає Олена Костюк, – що допомагає нам розвивати бізнес. Адже ми не лише розширюємо власні можливості, а й даємо нові робочі місця, можливість людям непогано заробляти. У нас на підприємстві працює семеро працівників. Завдяки розвитку тваринництва ми для обслуговування тварин взяли трьох нових працівників, тобто створили три нових робочих місця. Наші працівники мають не лише гідну заробітну плату. Ми їм повертаємо кошти, затрачені на пальне, адже вони добираються на роботу з різних сіл, також вони мають безкоштовні обіди, а коли робота затягується допізна, то й вечері. Замовляємо комплексні обіди в ресторані «Старий Борсук», що у Старому Вишнівці.

Запорукою успіху Костюки вважають любов до своєї справи та співпрацю з чесними відповідальними партнерами. – Те, що ми знайшли таких партнерів, як ТОВ «Скіфія», куди здаємо наш урожай, це велика удача, – відзначає Андрій. – Загалом наш бізнес відкритий і базується на чесних стосунках як з нашими працівниками, бізнес-партнерами, так і державою. Ми розуміємо, що сплата податків – це необхідність, без них ніяка держава існувати не може. Ми не розуміємо тих людей, які нарікають на державу. Держава дає одинакові можливості для всіх. Потрібно лише багато працювати. У сільському господарстві особливо. Це нелегкий бізнес, пов’язаний з багатьма факторами, які не залежать від людини, але й багато чого залежить від тих, хто господарює. Нам повезло, що ми провадимо сімейний бізнес, нам легше, у порівнянні з іншими. Адже є повна довіра, взаєморозуміння та спільна любов до справи.

– Син, – каже Михайло Костюк, – уже з 12 років цікавився усім, що робилося у господарстві, зажди ходив за мною і хотів усе бачити і знати. Діти з дитинства мали обов’язки з догляду за домашніми тваринами, тому привчені до праці і знають, що усього треба добиватися працею.

– Зупинятись на досягнутому ми не збираємось, – каже на завершення Олена, – адже розуміємо, що більше заробляти зможемо тоді, коли вироблятимемо не тільки молочну сировину, а готову продукцію, і доноситимемо її до споживача. Тож будемо думати над тим, як втілити ці плани в життя. Можливо, наступного разу ми зможемо знову отримати грантові кошти від МХП, до прикладу, на закупівлю техніки чи обладнання.

Ірина СИСКО