За покликом доброти

Побутує думка, що мешканцi сiл добре знають одне одного. Але невблаганний, насичений подiями i змiнами час раптово вiдкриває у людей новi риси характеру, надихає їх на несподiванi вчинки. Так вiдбулося з мешканкою Борсукiв Галиною Бурак, яку всi знали як тиху, заклопотану сiм’єю i роботою господиню.

Садочок-штаб

Та з початку повномасштабного вторгнення рф на територiю України, вже другий рiк поспiль, з вуст селян не сходить iм’я цiєї жiнки. Щойно Галя скаже, що в чомусь є потреба, до центру села тягнуться з усiх вулиць i куткiв людськi потiчки. Несуть односельцi пакети, ящики, мiшки, наповненi речами й продуктами для воїнiв на фронтi. I стiкаються тi потiчки до дитячого садочка «Сонечко», де працює Галина Бурак i вирує волонтерський рух.

А все почалося з чорного дня 24 лютого 2022 року. Коли Галина зраненька пекла пирiжки для сiм’ї, зателефонувала одна з її колежанок, повiдомила про початок великої вiйни i застерегла не йти на роботу.

Душевний неспокiй охопив жiнку. Галя хутенько спакувала випiчку з думкою, що комусь вона знадобиться, i побiгла до сiльської ради. А туди вже люди зносили продукти, не знаючи, яким чином доправити в гарячi точки.

Вражена неймовiрною активнiстю мешканцiв села, жiнка дорогою додому зустрiла голову громади Романа Кухарського i запитала дозволу на користування кухнею дошкiльного закладу, щоб готувати воїнам їжу. Окрилена твердим словом «треба», почутим у вiдповiдь, Галина Бурак не гаяла часу, а запросила долучитися до справи всiх сiмох працiвниць дитсадка, ентузiасток Анюту Буряк, Оксану Полоз.

I ось перша посилка з тридцяти п’яти кiлограмами печива i пирiжкiв через волонтерку iз села Борщiвки Ольгу Цiсаренко потрапила на лiнiю фронту. Пiзнiше передачi забирав водiй-волонтер Богдан Полоз. До нього часто приєднується напарником чоловiк Галини Олександр. Працюючи по змiнах трактористом у ПСП «Агрофiрма «Горинь», вiн їздить воєнними дорогами, доправляючи вiйськовим допомогу, вивчає потреби землякiв, транспортує їм придбанi автомобiлi.

Несподiвано дошкiльний заклад перетворився на один iз волонтерських штабiв громади, центр доброчинностi, а Галина Бурак стала його iдейною натхненницею, органiзаторкою. До неї долучилися енергiйнi, не байдужi Iнна Луб’янiцька, Юлiя Гринюк, Наталiя Сидорук, Наталiя Дробоцька, Тетяна Шевчук, Орися Басюк, Неонiла Рамська.

Вiд пирiжкiв – до автомобiля

Обнадiйливою для всiх була весна 2022 року, коли москалiв вигнали з-пiд Києва та з пiвнiчних областей. Волонтерки мрiяли про наближення останнього дня вiйни i з любов’ю взялися за приготування великоднiх кошикiв для воїнiв-землякiв. Зi свинини, яку привезли Юрiй i Неонiла Сидоруки, напекли ковбас, шинки, приготували печиво, крашанки, паски. Вдячнi хлопцi на передовiй вiдчули за домашнiм душевним застiллям святковий настрiй.

Проте московський звiр не заспокоївся, не стихала вiйна i благодiйницi не покладали рук. Набувши досвiду й навичок, вони змiнювали «меню», тобто склад продуктових наборiв, розширювали спектр доброчинних послуг. Почали готували рiзноманiтнi вiтамiннi салати, приправи, вареники з рiзними начинками, домашнiй хлiб.

До благої справи долучалося все бiльше помiчникiв, яким Галина щиро вдячна. Часто їй допомагала сестра Олеся iз села Нападiвки. Вона першою вiдчула горе проклятої вiйни, бо в 2021 роцi на донецькiй землi загинув її юний син Вiталiй. Вболiваючи материнським серцем за всiх захисникiв України, жiнка щотижня бiгає на цвинтар, незважаючи на погоду й пору року. Розмовляє з сином, що усмiхається з фото, впорядковує могилу, кладе квiти i заливається гiркими сльозами…

…Невдовзi жiнки вiдгукнулися на прохання захисникiв i почали органiзовувати збори коштiв, за якi Галина закупила двадцять пар берцiв, автомобiль у частину, де служить ще з початку вiйни наш односелець Василь Ратушко. Холодної зимової пори Олександр i Алiна Киреї надiслали бiйцям грiлки.

А цьогорiч навеснi до волонтерiв звернувся з проханням придбати тепловiзор Володимир Гривас. Галина Бурак оголосила збiр коштiв, i невдовзi тепловiзор вартiстю 50 тисяч гривень уже допомагав хлопцям боротися з москалями.

Вiдтак лiтня пора змусила змiнювати кольори маскувальних сiток, якi плетуть учнi мiсцевої школи з тканини, закупленої Галиною…

Так, у постiйному неспокої, не марнуючи нi хвилини, живуть, займаючись доброчиннiстю, згуртованi довкола Галини Бурак сiльськi жiнки. У кожної своя сiм’я, господарка, але воєнний час змiстив прiоритети.

Хобi – плекати квiти

…Коли в 2001 роцi Олександр Бурак i Галина Майба поєднали свої долi, вiдразу ж придбали дiм, зробили там євроремонт, завели худобу, виховували дiтей… Не помiтили, як вони виросли. Старший син Сергiй закiнчує унiверситет, i клопочуться батьки: де влаштується, житиме? Дочка Iлона — одинадцятикласниця, невдовзi й вона обиратиме свiй шлях у життi, потребуватиме допомоги.

Кругом, де не глянь, потрiбнi кошти. Щоб їх мати, батьки важко трудяться, оброблячи власним трактором пiвтора гектара поля i вирощуючи на продаж цибулю голландських сортiв. Додається копiйка вiд двох корiв, яких подружжя доїть почергово. Допомагає Галинi мама Тетяна Олексiївна в силу свого здоров’я.

Є в Галини Бурак хобi — плекати квiти. Посадженi дбайливими руками довкола оселi, вони квiтнуть до пiзньої осенi, милують око барвистою красою. Особлива пристрасть жiнки — майже двадцять кущiв троянд рiзних сортiв i кольорiв.

Напевне, потяг до природної краси зародила в її серцi долина Рудка у схiднiй частинi села Передмiрки. Там дiвчинка зростала в будинку дiда Олексiя. На цiй, колись райськiй землi буйно квiтували трави, що посiли б чiльне мiсце в Червонiй книзi, розкошували рiзновидне птаство, бджоли. Недаремно сюди в 50-х роках минулого столiття з’їжджалися на практику студенти-природознавцi Кременецького, тодi учительського, iнституту.

* * *

Варто вiдзначити вiдкритiсть борсукiвських волонтерок. Усi зiбранi кошти Галина разом iз Мирославою Малютою облiковують у журналi, а витрати висвiтлюють чеками в соцмережах. Тож у цих жiнок варто повчитися чесностi окремим негiдникам, якi безсоромно наживаються на людських грошах, призначених для потреб захисникiв.

Мине жорстока вiйна. Засяє довгоочiкувана Перемога над несамовитим ворогом. Пишними оберемками квiтiв зустрiне село рiдних героїв-захисникiв, з почестями називаючи їхнi iмена. Вiриться, що iсторiя не забуде й iмен жiнок, згуртованих скромною, чуйною i доброзичливою Галиною Бурак. Бо всi вони вартi доземної вдячностi.

Григорiй ВОЛЯНЮК.
с. Борсуки на Лановеччинi.