З давніх-давен річка була транспортною артерією, яка зв’язувала Карпати і Пониззя (давня назва Поділля) з Балканами і Близьким Сходом.

Дністром ішли човни, навантажені посудом і тканинами, хутром і зерном, медом і зброєю.

За Київської Русі Дністром сплавляли до Чорного моря червоне дерево – корабельний ліс.

Поруч із Кам’янцем

Сьогодні ж побачити тут корабель – скоріше диво, ніж правило. Хоча Дністер – третя за довжиною річка країни (і більшість її 1362 км тече територією України).

Разючий контраст з середньою ж течією, але вже Рейну – баржі, пароплави та катери сновигають там безперервно.

У нас це навіть не стільки економічно невигідно, скільки ризиковано – так, подекуди під палубою буде і 40 метрів води, але середня глибина Дністра сьогодні – 3-5 метрів.

Нижче – товстезний, як у рекламах про морозиво, шар намулу. Це вони – щедрі подільські чорноземи.

Чому в такій кількості? У 1980-х рр. у межах Чернівецької, Хмельницької та Вінницької областей було створено Дністровське водосховище, яке значно підняло рівень води в річці і затопило чимало старовинних сіл – половина з них була саме у Кам’янець-Подільському районі.

У вже неіснуючій Луці Врублівецькій, де колись була солідна трипільська стоянка, була знайдена найдавніша антропоморфна фігурка на теренах України – жінка з крутими широкими стегнами.

Оті залишки трипільської кераміки – все, що залишилося на згадку про село. Самого його тепер і водолазам не побачити – лежить під мулом, поховане своїм же чорноземом.

Тепер чим ближче до міста НОВОДНІСТРОВСЬК (власне, тут і розташована велика ГЕС, заради якої затопили дністрянські села), тим ширша річка і слабша її течія.

Подорож на катері – розвага для туристів у Кам’янець-Подільському районі

Біологи кажуть, дно давно треба чистити, але далі слів поки справа не йде. Тому товари річкою в нас не возять. А от туристів – так, трапляється. Про це і поговоримо.

Кам’янець-Подільський – один з найсильніших туристичних магнітів України. Його придністровські околиці – місця дивовижної краси і туристична Terra incognita.

Знайти екскурсію в скельний монастир у Бакоті ще можливо, а от про те, як епічно виглядають скелясті береги поблизу Врублівців, які меандри прокреслює річечка Студениця на своїх останніх кілометрах до Дністра чи як класно робити селфі з велетенських каменюк-говд над селом Субіч, знають одиниці.

В Бакоту – затоплене село на Дністрі – приїздять заради древнього скельного монастиря та панорам

Зрозуміло чому – інфраструктурні провалля в Кам’янець-Подільському районі такі ж серйозні, як і дністровські урвища. Дороги – давня біда української провінції.

Тому треба чесно попередити: панорами Дністра і його лівих приток неймовірні і варті сотень кадрів, але автобанів тут між селами ще не збудували.

Катер – непогана альтернатива для першого знайомства з середнім Подністров’ям.

Велика Слобідка має облаштований пляж та причал, тому пароплавні екскурсії часто стартують саме звідси

Прогулянкові маршрути можливі з кількох населених пунктів Кам’янець-Подільського району. Ключові слова для пошуку – Велика Слобідка, Врублівці та Устя.

В цих селах розташовано кілька туристичних баз з облаштованими пляжами, можна взяти напрокат катамарани чи байдарки – і замовити подорож на кораблику (“Дністровська Рів’єра”, +38 (096) 008-98-98. Садиба “Тарас Бульба”, +38 097 432 71 22).

Подивіться на карту – які колінця витанцьовує Дністер, перетинаючи мальовничий Товтровий кряж, як зміїться між зеленими пагорбами:

Від Галича до Новодністровськ

Ні, тут рішуче треба проплисти хоча б раз у житті.

Найчастіше туристів катають на якомусь iз дністровських відтинків між ХОТИНОМ(фортеця!) та БАКОТОЮ. Остання – вже навіть і не село. Село затоплене в 1981 році.

Від найдавнішої столиці Пониззя, яка славилася задовго до того, як Кам’янець перетворився на могутнє місто-замок, зберігся тільки скельний монастир – кілька комірчин, видлубаних у м’яких вапнякових скелях.

Ящірки перебігають стежину до монастиря, дерева й кущі біля місцевих джерел густо обліплені стрічками (ой, про це вам екскурсовод краще розповість), десь пронизливо кричать чайки – тут подобається майже всім.

Ну а панорама широченного дністровського плеса, яка відкривається з 120-метрової Білої гори – взагалі головний хіт програми.

В околицях Бакоти працює турбаза “Теремки” (+38 067 394 24 82).

В середньому оренда катера коштує від 800 гривень за годину, але рекордів швидкості тут не ставлять.

На Дністрі розташовано лише кілька замків та замкових руїн. Хотинська фортеця, певно, найвідоміше з цих укріплень

На Дністрі взагалі не поспішають. Адреналін – це не тутешнє, тут більше про релакс.

За маршрут Устя-Бакота просять 2000 гривень, прогулянка до Хотинської фортеці з того ж Устя обійдеться в 1600 гривень.

Говди – замки-скелі

Але Бакота – тільки вишенька на торті. Є ще говди.

Дністровські береги, що розділяють Хмельницьку і Чернівецьку області, неймовірно фотогенічні, але архітектурою небагаті.

Села ховаються десь за деревами, з води їх практично не видно. Зате видно дачні містечка, а там архітектурним шедевром є все, що формами не нагадує сірникову коробку.

Дністер у своїй середній течії неймовірно гарний; дефіцит середньовічної архітектури тут пробують заповнити скелі

Що вабить мільйони туристів на німецький Мозель, в долину Вахау на австрійській ділянці Дунаю, на луарські береги? Замки, чарівні іграшкові села, старовинні готичні і романські храми.

На жаль, замків на українських берегах Дністра всього п’ять.

У Галичі, Мар’ямполі та Раковці (Івано-Франківська область) збереглися руїни колишніх твердинь, а в Хотині (Чернівецька область) та Білгород-Дністровському (Одеська область, місце впадіння Дністра в Чорне море) стоять потужні фортеці. І все. Не густо.

Але на допомогу прийшла природа.

Біля сіл Велика Слобіда (Кам’янець-Подільський район Хмельниччини) і НАГОРЯНИ(Кельменецький район Буковини) знімаються над водою сірі вежі.

Здалеку – повна ілюзія середньовічних руїн.

Підпливеш ближче – і побачиш, що давні замчища – це насправді стрімкі скелі. У народі їх називають “говди”.

Говди зустрічаються над Дністром також біля села ДЕМШИН і ще одного середньовічного скельного монастиря (сусіднє село СУБІЧ).

Скельний монастир під селом Субіч. Фото: tovtry.com

Такі місця не могли не породити легенд.

Три Нагорянські скелі називають Дідом, Бабою і Дочкою. Синопсис простий: колись жив тут багатій з дружиною і красивою дочкою, яку доля подарувала парі уже на схилі років.

Дівчина покохала бідного сільського пастуха, батьки були проти мезальянсу. Тим більше, до красуні надсилав вже сватів господар Нагорян. Донька не хотіла пов’язувати життя з нелюбом і мріяла лише про свого обранця.

Батько, дізнавшись про таке, відіслав хлопця працювати плотогоном – сплавником лісу на Дністрі. Робота ризикована й небезпечна – і під час весняної повені пастух назавжди зник у дністрових хвилях.

Плотогони на Черемоші. У карпатських верхів’ях Дністра це було не менш екстремально. Фото: uk.wikipedia.org

А дівчина кинулася з високої кручі в річку. Зламані горем батьки заповідали поховати себе біля могили єдиної дитини. Дід, Баба, Дочка.

Ще в селі розповідають, що одна зі скель Дністровського каньйону насправді вулкан. Версія не менш фантастична, ніж підземний хід з кам’янецької Старої фортеці до Хотина.

Кілька років тому на одній із говд місцеві жителі спорудили капличку. З води вона здається орлиним гніздом. Поруч майорить прапор України.

Нагорянські скелі-говди. Фото: nagoryany.at.ua

Менше пощастило з неймінґом групі скель під селом ВЕЛИКА СЛОБІДКА: їх у народі називають Козячою Церквою.

Народна назва була не до вподоби шляхтичам Лесневичам, і вони придумали свою власну – Замчисько. До речі, скромний – одноповерховий – шляхетський маєток зберігся, зараз у ньому сільська школа.

Мостів, як ми вже згадували, в цих краях небагато: між Заліщиками та Звенячином, межи Жванцем та Атаками – а наступний аж у Новодністровську.

Раніше були пороми, зараз більшість із них не діє, однак усе ще працює пором, що зв’язує село УСТЯ на Кам’янеччині з Вороновицею Чернівецької області.

Поромна переправа в Усті

Тут популярне місце відпочинку лінивого, пляжного – але й любителям історії може бути цікаво: під готель в Усті останні кілька років пристосовують старий панський маєток Дверницьких.

Яким він був колись, видно на акварелі білоруського мандрівного художника Наполеона Орди.

Ще поблизу Устя є вапнякова скеля, схожа на голову велетня в шоломі, яка не могла не прирости легендою.

Кажуть, іще за часів, коли спокій місцевих жителів турбували татарські набіги, жив на Дністрі сміливий воїн.

Устя. Маєток Дверницьких та церква св. Параскеви (не збереглася) на малюнку Наполеона Орди, 1870-ті. Фото: Замки та храми України

Під час однієї битви зі східними непроханими гостями, коли загинули всі побратими, він залишився один на один із татарським загоном.

Взявши обіруч меча, воїн рубав і рубав – аж поки берег не тріснув від його богатирської сили – і велетень, засипаний по шию тілами ворогів, не перетворився на скелю.

Меч хороброго воїна, кажуть, лежить десь поруч зі скелею, хто його знайде – стане королем Англ буде непереможним.

Але краще не шукати меча, а мандрувати далі – до сусіднього з Устям села ЦВІКЛІВЦІ – щоб побачити один із найбільш привабливих українських ландшафтів.

Цвіклівців насправді двоє: на лівому березі Другі (там практично самісінські дачі), на правому – Перші (а це вже справжнє село з гарно поставленою церквою).

Нам у Другі Цвіклівці – звідтіля добре видно петлю, яку річка Смотрич робить перед впадінням у Дністер.

Ось так вигинається Смотрич за кілометр до свого гирла, біля сіл Цвіклівці Перші та Цвіклівці Другі

Орієнтир для пошуку панорами сухопутний: дорога з Кам’янця роздвоюється біля гігантської і все ще не демонтованої зірки на полі імені воїна-афганця Миколи Будняка.

Прямо поїдеш – в Устя потрапиш, наліво поїдеш – до Великої Слобідки доберешся, а нам треба праворуч, на ледь помітну між деревами ґрунтовку.

Попереду вузька, але коротка дорога лісом – а далі ваша черга ахати і фотографувати.

Чернівецький берег теж не відстає в мальовничості. Неподалік від Великої Слобідки та Врублівців дві крихітні річечки Сара-Лунга і Сурша, зливаючись за сотню метрів до Дністра, створюють надзвичайної краси пейзаж.

Найгарніше місце Кельменецького району Чернівецької області – парне впадіння у Дністер річечок Сурша і Сара-Лунга

От лишень дістатися до цієї краси значно важче.

Зовсім на коротку мить зелені пагорби між синьої води промайнуть у вікні електрички, яка біжить з Кам’янця-Подільського до молдовського кордону в Ларзі (відправлення з міста о 14:40, у зворотньому керунку з зупинки Ленківці – о 16:16).

Човен може бути варіантом, як і власні ноги – google-карти тут найкращий помічник.

Наскільки наші береги бідні архітектурою, настільки ж вони небагаті й на фауну.

Вціліла вежа Раковецького замку. Фото: uk.wikipedia.org

Зустріти дику тварину все важче, але орнітологам досі щастить. На Дністрі зустрічаються сірі та білі чаплі, лелеки, дикі гуси, лебеді, чайки.

Побачити Дністер з палуби плавзасобу можна й вище за течією: на короткій, але мальовничій ділянці річки між Раковецьким замком (XVII ст.) і відомим своїм музичним фестивалем селом УНІЖ (Івано-Франківщина) курсує «корабель “Юрій”».

Плавзасіб має не зовсім звичний вигляд – саме для прогулянок подібними неглибокими місцями його створив львів’янин Юрій Шпіцер. Корабель – три в одному: він підробляє ще й рестораном та готелем.

Конструктори “Юрія” зробили все, щоб зменшити осадку. Фото: galka.if.ua

Відпливає диво-корабель з “Порту Раковець” – облаштованого торік причалу для катерів, байдарок та плотів. Так, цивілізованого вигляду причали на Дністрі все ще велика рідкість.

У селі РАКОВЕЦЬ працює безкоштовний кемпінг, можна орендувати намет, прийняти душ або зарядити мобільний телефон.

Турист із веслом

Для тих, кому споглядання берегів з борту катера здається занадто сибаритським відпочинком, пропонуються сплави Дністром на катамаранах або байдарках.

Найпопулярніший формат – дводенний, на вихідні. Але продумані і три-, і п’ятиденні варіанти походу.

Для тих, хто дуже поспішає, є одноденні маршрути. Найкраще для сплавів підходить ділянка ріки від прикарпатського Галича до Заліщиків на Тернопільщині.

Устечко Заліщанського району Тернопільщини – звідси часто починаються сплави Дністром

Починаються експедиції найчастіше в обласних центрах – Тернополі чи Івано-Франківську – звідки туристів везуть на місце старту на річці.

Місцем таким можуть бути села Незвисько й Нижнів Івано-Франківської області, Устечко та Коропець Тернопільської.

В КОРОПЦІ варто ненадовго відкласти весла й оглянути місцеві пам’ятки – дерев’яну Успенську церкву (1795), костел (1860-ті) та колись розкішний, однак загублений безгрошів’ям останніх десятиліть необароковий палац графа Станіслава Бадені, намісника Галичини за австро-угорських часів.

Задача-максимум для багатьох маршрутів – дістатися ЗАЛІЩИКІВ і сфотографувати це екс-курортне, а зараз помідорне містечко з круч поблизу села Хрещатик у Заставнівському районі Буковини:

Заліщики в петлі Дністра з боку Хрещатика. За міжвоєнної Польщі це було найпівденніше місто країни, тому Заліщики вважалися шикарним курортом. Фото: Ігор МЕЛІКА

Далі за курсом теж і гарно, і цікаво, тільки течія стає вже ну зовсім повільною. Важко.

Вибір плавзасобу залежить від особистих переваг і кількості багажу. На більш сучасні рафти багато не навантажити, а ось катамарани – нехай і тихоходи – здатні перевозити й туристів, і весь їхній скарб, вкупі з інгредієнтами для обіду.

Також дуже важливий хороший гід – який і місця для привалу знає гарні, і про водоспади та пам’ятники архітектури цікаво розповість.

Саме такі працюють у туристичній формації «Тіні Гардаріки», що займається сплавами по Дністру, Збручу та Черемошу (+38067 339 7638, cheremosh.fest@gmail.com), а також у Тернопільському турклубі (+38 096 212 40 71, +38 093 748 59 01, tourclub.ternopil@gmail.com).

Любителям сплавлятися на байдарках не в групах, а самостійно вже не треба везти на Дністер свої плавзасоби. Інфраструктура щойно починає розвиватися, але взяти каркасні байдарки або каное напрокат усе-таки можна.

Багато водних походів Дністровським каньйоном закінчуються в Заліщиках

Підказуємо місця: садиба «Тарас Бульба» (див. вище), кемпінг у села Незвисько і туристична база «Білий бізон» в селі Лука (+38 098 999 8873, ture@ture.ua).

Невелика кількість пунктів прокату – мінус, але він логічне продовження місцевих плюсів. Дністер – рай для тих, хто скучив саме за дикою природою.

За день на катамаранах або рафтах туристи проходять в середньому 25 км – це близько шести годин на воді. Інший час іде на вивчення пам’яток та обід з вечерею.

Можна пропливати і більше – все залежить від фізичної форми і настрою мандрівників, а також погодних умов. Але Дністер у своїй середній течії – річка спокійна. Тут немає порогів та бурхливої течії.

Сплав – це релакс, а не авантюра. Часу вистачить і на роботу веслами, і на спостереження за птахами, і на короткі походи до сусідніх красот.

А красоти вражають. Можна, приміром, збігати до прекрасного водоспаду на річці Джурин біля руїн ЧЕРВОНОГРОДСЬКОГО замку (села Нагоряни й Устечко на Тернопільщині).

Деякі цікавинки чудово видно саме з води – от як три стінки силурійскої доби (понад 400 млн років тому) поблизу сіл Дзвенигород і Трубчин Борщівського району Тернопільської області.

Біля Трубчина Дністер пробився крізь геологічний шар силурійського періоду. В цій багатометровій товщі збереглися унікальні свідчення викопного життя на Землі – 440 млн років тому

Інші пам’ятки ДЗВЕНИГОРОДА – вали давнього городища, церква (1801) і ампірний палацик Кімельманів з 1920-х рр. – стоять на цих високих скелях.

За народними переказами, від палацу до Хотинської фортеці вів підземний хід. 20 км під руслом Дністра – фантастичний і малокорисний проект навіть для супер-героїв народних казок.

Але в селі наводять докази – підземні порожнечі, які час від часу з’являються під час сільськогосподарських робіт.

Порожнечі, найімовірніше, карстової природи. Адже Поділля і Буковина – край гіпсових печер. І досвідчений гід обов’язково покаже кілька мальовничих гротів на дністровських берегах.

“Печера відлюдника” у верхів’ї травертинових скель над Дністром. Село Литячі Заліщицького району Тернопільщини. Фото: uk.wikipedia.org

Так само не побачити з води всіх атракцій ОКОПІВ [Святої Трійці]- села на стику Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької областей.

Поселення, котре створювалося в часи турецької окупації Кам’янця-Подільського як форпост, звідки було зручно грабувати османські каравани на лінії Хотин-Кам’янець, витягнулося стрілою між Дністром та Збручем.

Від колишньої фортеці залишилися Львівська та Кам’янецька брами, а також – поламаний зуб башти конфедерата Пуласького над Збручем.

Окопи у межиріччі Збруча (ліворуч) і Дністра (праворуч). У нижній частині села видно Львівську браму колишньої фортеці Окопи Святої Трійці. Фото: uw.edu.pl

Біля Кам’янецької брами – скромний Троїцький костел (1693). Храм останні десятиліття стояв руїною, в котрій зберігали сіно, аж поки це не набридло місцевому енергійному жителю Василю Криворучку.

Зусиль однієї людини вистачило, аби споруду відреставрували і привели до ладу. Костел зараз – діючий, дуже доглянутий.

Кошти на ремонт костелу надходили переважно від польських туристів, котрі часто навідуються в Окопи – в міжвоєнні часи село було найпівденнішою точкою Речі Посполитої на її східному кордоні.

Руїни Червоногородського замку в долині потоку Джурин – за 4 км до впадіння останнього в Дністер

Тоді в Окопах вирощували тютюн та сливи-морелі, а місцеві туристичні фірми запрошували охочих на човнові прогулянки до Хотинської фортеці.

Варто ще згадати село РУДКІВЦІ в Новоушицькому районі – популярне пляжне місце серед мешканців півдня Хмельницької та заходу Вінницької областей.

Дністер тут іще ширший, ніж у Бакоті, а на протилежному буковинському залісненому березі розташована база відпочинку “Услад” (067 111 19 11), де часто відбуваються фестивалі та концерти.

Монастир у Галиці Сокирянського району Чернівецької області

Неподалік у селі ГАЛИЦЯ можна побачити, як із закинутого скельного монастиря – брата скитів в Бакоті та Субічі – монахи створюють саморобний Афон.

Галицький монастир – нагромадження каплиць, церквиць та келій на дністровських кручах, а з тераси над монастирем відкриваються види вже зовсім якісь середземноморські.

Дністер – він різний. Але красивий.