Передача першої партії ракет ATACMS для України є надважливою і відображає нові реалії війни. Бо штурмувати заміновані, укріплені райони, класти цвіт нації – це останнє, що може дозволити собі Україна.

Нинішня війна – це війна ракет, безпілотників, авіації. Танки, бойові броньовані машини вже не відіграють тієї ролі, як під час Другої світової війни чи операції «Буря в пустелі» в Іраку.

Звісно ж, і штурмовики потрібні, бо поки нога українського солдата не ступить на загарбану ворогом частину української землі – вона буде окупована.

Мені достеменно невідомо, скільки ATACMS нам надали. За деякими даними, то є ракети 1995 року випуску, яких у Пентагона трохи понад 1 200. Зважаючи на звернення Байдена до американського народу, США потрібно замістити старі ракети новітніми. Це означає, що Україна має можливість отримати понад 1200 ракет цього гатунку.

Їх було б достатньо, щоб пробити оборону московитів на мелітопольсько-бердянському напрямку, знищити Керченський міст та навіть звільнити Запоріжчину, Херсонщину і Крим.

Тому нашому командуванню, і в тому числі «найвеличнішому лідеру», який вважає себе Олександром Македонським, треба чітко дотримуватися зобов’язань: вражати ворога виключно на території України.

Коли пуйло каже, що ніяких зрушень у бойових діях після передачі Україні ATACMS не буде, він видає бажане за дійсне. Якщо ми отримаємо навіть 100-200 ракет, то вплив буде, хоч і не кардинальний. Якщо ж отримаємо понад 1200 ракет, то це однозначно призведе до відвоювання Запоріжжя, Херсонщини та Криму.

Потрібно дуже виважено вражати цілі, щоб ефективність була не меншою, ніж після перших випадків у Бердянську й Луганську. Якщо влучання будуть ефективними, то це стане запорукою того, що отримаємо достатню кількість ракет.

Чи можуть ATACMS «зламати» хід війни?

Це залежатиме виключно від їх кількості. Важливо: присутність цієї зброї зменшить наші втрати на полі бою.

Звичайно, кожному українцю хочеться пришвидшити Перемогу. Кожному українцю хотілося б, аби західні партнери надали новітню високотехнологічну зброю. Зрозуміло також: потрібно вражати московитів і на їхній території. Але маємо, що маємо.

Однак маємо й свої підприємства – «Південмаш», «Хартрон», КБ «Луч».

Деякі експерти кажуть: агов, українці! Палестинські бедуїни перебувають в ізоляції. Ніхто їм не дає компонентів до ракет. Та вони проклали підземні ходи з Ізраїлю та Йорданії і «втаскують» комплектуючі. За два роки наробили понад 10 тисяч ракет (хай навіть низької якості). В Україні війна майже два роки. У вас є науковий, технічний, виробничий потенціал та людський ресурс. Західні країни, готові постачати комплектуючі. Чому ви досі не зробили першу тисячу ракет, які могли б вражати московитів на їхній території?

Слушні питання.

Наші західні партнери цілком справедливо можуть запитати у нас: чому ви не робите своїх ракет? Чого вам не вистачає?
А не вистачає клепки у влади. Не вистачає політичної волі. Розуміння. Бажання.

Європейці й американці дають зброю, щоб ми могли вражати ворогів у межах території України. А ми могли б паралельно виготовляти зброю для використання по території московії. Це логічно. І тоді ми показували б свою волю до Перемоги.

Треба дякувати західним партнерам. І вимагати дій від Зеленського та його шапіто, які не розуміють, не можуть, і, складається враження, що не хочуть швидкої перемоги України. Тим самим цілеспрямовано спричиняють депопуляцію української нації.

Інша річ, якби Зеленський і його оточення запустили виробництво ракет, безпілотників, боєприпасів і казали партнерам: ми працюємо на максимумі зусиль, потрібна допомога. Допомагати і вирішувати питання за нас – це дві великі різниці.

Ми, українці, не просимо дати нам американських солдат. Воюємо самі. У цьому сенсі діємо як горда нація, що має Дух воїна. Тому чому ж не змушуємо чинну владу так само жертовно працювати на Україну, як це роблять воїни на передовій?