Після двох поранень Павло Боценюк, боєць штурмового полку «Сафарі» Департаменту поліції особливого призначення Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють» і досі проходить реабілітацію. Осколки, які залишилися в тілі бійця, – нагадування про два роки перебування на фронті.

До повномасштабного вторгнення рф в Україну Павло Боценюк на псевдо “Джин” працював патрульним поліцейським. Підрозділ, у якому служив капітан, із перших днів здійснював супровід вантажів зі спеціальною технікою та зброєю для ЗСУ. Але поліцейський розумів – він може більше зробити для захисту і оборони своєї країни.

«У червні 2022 року я перевівся на службу в роту патрульної служби поліції особливого призначення «Тернопіль». Тоді ми виконували завдання на околицях Бахмута. Надихнувшись харківською контрнаступальною операцією, з побратимами вирішили приєдналися до штурмового полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Пройшовши бойове злагодження і навчання, відправилися в зону бойових дій – на Донеччину».

Павло згадує, що перше бойове завдання виконували в одній з найгарячіших точках.

«25 липня 2023 року ми вийшли в район населеного пункту Курдюмівка Бахмутського району на своє перше завдання для штурму противника, – згадує капітан поліції. З перших хвилин було втрачено зв’язок. Протягом шести годин тривали безперервні артилерійські та мінометні обстріли. Але ми постійно переміщалися посадкою і не давали ворогові пристрілятися».

Джин розповів, у тому бою із ворогом, на жаль, загинув командир. Було прийнято рішення про евакуацію.

«З того бою не повернулися двоє моїх побратимів. Відтоді, 25 липня, ми вшановуємо загиблих Героїв підрозділу. Вони завжди житимуть у наших серцях, не дивлячись, що їх, на жаль, немає поруч».

Поранений був і Джин, як і багато його побратимів. Спочатку харківський госпіталь, тривале лікування і знову – в стрій. Друга його ротація розпочалася з завдання у Часовому Ярі.

«На цьому напрямку разом з іншими бійцями здійснювали оборону та стримували ворога. Пригадую, були такі дні, що обстріли зовсім не вщухали, але ми стояли, тримали свої позиції», – розповідає Павло.

Кожен із воїнів розумів, відступити – це втратити частину української землі. Тому захисникам доводилося боротися подекуди з вдвічі, втричі переважаючою силою противника.

Селище Шуми на Торецькому напрямку – ще один оборонний форпост лютівців. Джин каже, майже чотири доби довелося тримати оборону цього населеного пункту попри нещадні атаки ворога.

«Ми отримали наказ від командування зайняти кругову оборону, — стало зрозуміло, що перебуваємо у напівоточенні тож вирушили на точку евакуації. Біля терикона нас побачив ворожий дрон і ворог почав вести прицільний мінометний обстріл», – пригадує лютівець.

Під час обстрілу Джин отримав поранення і дивом залишився живий. Посіченому осколками бійцеві допомогли побратими. Потім стабілізаційний пункт у Костянтинівці, госпіталь та місяці лікування.

«Щільність ворожого обстрілу була така, що просуватися в пішому порядку було просто складно й неможливо. Під час обстрілу я отримав поранення правої руки, ноги та грудної клітини. Понад усе вдячний побратимам, які вчасно надали допомогу та евакуювали. Наразі я ще проходжу реабілітацію, але повернувся в стрій роти поліції особливого призначення і несу службу за місцем дислокації підрозділу», – каже капітан поліції.

Джин каже, війна ще не закінчилася тому основне — бути сильними та підтримувати один одного. Таким є кредо поліцейського, який готовий боротися за свою країну до перемоги.