Пiсня «Без корiння саду не цвiсти» на слова нашого земляка Володимира Вихруща, музику до яких написав вiдомий український композитор Владислав Толмачов, який проживав у Чортковi i навчався у Тернопiльському музичному училищi донинi залишається улюбленою для мiльйонiв українцiв. Нею заслуховується й вiдомий на Тернопiльщинi господарник, екс-генеральний директор i голова правлiння ВАТ «Тернопiльський радiозавод «Орiон», а ще й поцiновувач української культури Ярослав Карпик.

Пан Ярослав не лише господарник, а й краєзнавець i просто людина яка закохана у своє родинне село. «Не вiдривайся вiд землi, пам’ятай священнi речi: навiщо живеш, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду» – цей заповiт своїх батькiв, Йосифи та Михайла вiн взяв собi як життєву настанову й дотримується повсякчас. 14 жовтня цього року минуло 7 рокiв, як завдяки його ентузiазмi у примiщеннi костьолу родинного села Кобзарiвка вiдкрили краєзнавчий музей. Отож, ми поцiкавилися в п. Ярослава, чим живе музей i що змiнилося вiдтодi?

Музей живе, розвивається, поповнюється новими артефактами, правда на самому ентузiазмi сьогоднi вижити важко… Планiв є багато, але бракує пiдтримки владних структур. Нинi в умовах вiйни, без допомоги держави пiдтримувати функцiонування музею на громадських засадах вкрай складно. А музей – це не лише стiни, якi дихають iсторiєю, а це й навколишня територiя, примiщення, й звичайно зiбранi експонати, якi постiйно потребують належного догляду.

– Вiдколи ви зацiкавилися краєзнавством i чому вирiшили створити музей у селi?

– (Усмiхається) Краєзнавством я цiкавився вiдколи себе пам’ятаю, – це були розповiдi старожилiв, перекази, легенди. Менi, малому, ще тодi, всi цi розповiдi дуже подобалися i видавалося якимось казковими, заповiтним, вiд пiзнання яких могли вiдкритися усi земнi таїни. Збирав монети, якiсь черепки, iншу старовину, дехто дивувався для чого менi цей мотлох. А потiм навчання, робота i тому якось це все стало на паузу. Хоча я постiйно жив й до сьогоднi живу своїм рiдним селом Кобзарiвкою. Моя старовинна мала батькiвщина надихає позитивною енергетикою, тут iз задоволенням спiлкуюся з його чудовими людьми, свого часу разом з однодумцями та районною владою проплатили проект добудови школи, вiдремонтували церкву, ладнали дороги. А iдею про написання книги про рiдне село я не полишав нiколи, особливо воно проявилося у 1990-i роки пiсля здобуття Україною незалежностi. Коли закiнчив довготривалу роботу над iсторiєю села «Моя Кобзарiвка» в якiй намагався закарбувати найважливiшi вiхи села та його неповторних жителiв, якось й паралельно визрiв задум у ранiше занедбаному костелi створити краєзнавчий музей i ще й таким чином зберегти його примiщення вiд руйнацiї для наступних поколiнь. I з Божою допомогою, завдяки односельцям i вихiдцям iз села, якi допомагали й з експонатами менi вдалося його реалiзувати. За роки дiяльностi музею його вiдвiдали сотнi людей.

– Що для вас найбiльш є цiнним у музеї?

– Цiнне все, бо до всього докладено не лише працю рук, а й втiлено багато задумiв. Тобто для мене це не лише матерiальна цiннiсть, а й духовна, бо у реалiзацiю, стенди, оформлення вкладена й частка моєї душi.

В музеї представлено десятки вишиваних рукотворiв мiсцевих майстринь – живих i тих, що вiдiйшли у вiчнiсть, залишаючи про себе пам’ять на бiлому полотнi рушникiв, наволочок, серветок, на покривалах i килимах. Зiбрано в музеї i зразки меблiв, одягу – буденного i святкового, лiтнього i зимового, знаряддя працi, посуд, побутовi речi, стародавня зброя, безлiч картин, iкон, а також близько сотнi свiтлин, де iсторiя села постає в конкретних образах людей, що її творили. Збирали  цi експонати всiм селом, багато хто приносив до музею цiннi речi задля збереження їх як пам’ятi. Адже, за первинним задумом, сам музей мав стати ще й тим мiсцем, де уродженцi села, якi тут уже давно не живуть, але  приїздять сюди, щоб зачерпнути духовних сил, доторкнутися до найдорожчого, пригадати незабутнi миттєвостi свого життя, мали б де зупинитися, посидiти, поспiлкуватись iз земляками. Також у музеї представленi пам’ятки археологiї знайденi на територiї села чи поблизу, свiтлини, предмети, якi iлюструють життя у селi й польської нацiональностi. Наш край мiсце козацької слави, повстанської, зберiгає пам’ять про подiї й 1-ї та 2-ї свiтових воєн. I це не просто, що мовляв, ми собi у селi зiбрали i виставили експонати, бо методичну допомогу в оформленнi експозицiй музею надали науковi працiвники Нацiонального заповiдника «Замки Тернопiлля».

– Кажуть, що малi музеї, якi дiють на самому ентузiазмi безперспективнi, ось вiзьмiмо музейнi кiмнати iсторiї сiл, якi були при школах, багато їх просто зникло, бо якби сумно це не було, вiдiйшли у засвiти їхнi органiзатори, ряд шкiл, де були музеї закрили, а експонати розiбрали, ви не боятиметеся, що подiбна доля може спiткати i ваш заклад?

– Я багато про це думаю i для мене це була би катастрофа, бо дуже багато зусиль вкладено для того, щоби музей не лише iснував, а й потрохи розвивався. Тобто смерть будь-якого маленького музею для мене – це як смерть частини цивiлiзацiї. Нинi я працюю над удосконаленням концепцiї та над статутом музейного закладу. Будемо звертатися до керiвництва i депутатського корпусу Тернопiльської мiської територiальної громади, куди належить Кобзарiвка, щоби вони заопiкувалися нашим музеєм i видiлили кошти хоч би на зарплату людинi, котра була б не лише його доглядачем, а й екскурсоводом.

– Нинi пiд час вiйни складно реалiзовувати, якiсь культурнi проекти, бо у всiх владних установах скаржаться, що не вистачає коштiв…

– I це дуже неправильний пiдхiд, бо якщо ми не будемо вкладати кошти в культуру, в збереження iсторичної пам’ятi, то скажiть, за що ми нинi воюємо, за що проливають свою кров кращi сини України. Ви вiзьмiть українськi мiста i села, якi захопив московський окупант, саме перше, що вiн там зробив, знищив всi заклади, де була представлена українська культура, iсторiя, тi ж нашi музеї знищив або перетворив на засоби пропаганди «руськово мiра». Це один аспект. Другий, без вкладання значних коштiв, Тернопiльська мiська рада отримає вже вiдремонтований, сформований музейний заклад з цiнними експонатами, її завданням буде лише пiдтримувати його функцiонування. Третiй, наш музейний заклад може стати своєрiдною туристичною родзинкою Тернопiльської мiської громади, бо вiдображатиме не лише життя мiщан, а й селян, якi жили навколо Тернополя, не лише українцiв, а й польської спiльноти, яка численно проживала у сучаснiй Кобзарiвцi до 2-ї свiтової вiйни i яка зрештою й звела примiщення в якому знаходиться музей – костел, нинi єдиний збережений у всiй Тернопiльськiй мiськiй громадi. А ви пригадайте скiльки у м. Тернополя в Польщi є мiст-побратимiв, мiст-партнерiв – десятки, я не буду зараз їх перераховувати. I для делегацiй цих мiст, звичайно, було би дуже приємно, коли би для них органiзували екскурсiю й до Кобзарiвки, де б вони побачили, що тут у мiськiй громадi шанобливо ставляться i бережуть не лише їхню архiтектуру, а й культуру, пам’ять про спiльне проживання українцiв та полякiв. Четвертий, це включення музею у Кобзарiвцi до туристичних маршрутiв, якi пролягають i пролягали б вiд Тернополя до Залiзцiв, де нинi також активно дiє краєзнавчий музей,  i далi. I цей туристичний маршрут можна було би й розширити завдяки збереженiй архiтектурi й у навколишнiх селах, знову вiзьмемо ж ту саму польську спiльноту: костели у Дiткiвцях, Мильно, Залiзцях, Реновi, кладовище у Гонтовiй, зрештою й фiгури – вiд нашої кобзарiвської святого Роха, до речi, фiгуру цього святого нещодавно встановили й у Тернополi, до Яна Непомука у Мшанцi i Малiй Березовицi, знову ж у Малiй Березовицi св. Флорiана i цей перелiк можна продовжувати. А сусiдство з археологiчними експозицiями Збаразького замку, Вишневецького палацово-паркового комплексу i найближчого музею в Залiзцях дасть нам реальну можливiсть пiзнати давнє минуле нашого краю, яким ми пишаємося i гордимося багатою спадщиною.

П’ятий, i це також одна з родзинок нашого музею, є те, що у селi дiє козина ферма, на якiй туристи можуть скоштувати плов i сир халумi, який виготовлений за кiпрiотською технологiєю, а також взяти участь у майстер-класах з доїння кiз, виготовлення сиру тощо. У селi чарiвнi краєвиди, то ж постiйно дiятиме фотозона, на рiздвянi свята можна буде побачити вертепне дiйство, поколядувати, посмакувати стравами, якi готують нашi господинi не лише на рiздвянi, а й великоднi свята.

Звичайно, що й кошти вiд екскурсiй нашим музеєм з часом могли б i поповнювати мiський бюджет.

– Плани, справдi грандiознi. Ви казали, що музей розвивається, привiдкрийте секрет, що зараз нового створюється у музеї?

– Ви влучно сказали, бо ще не всiм задуманим можна подiлитися. Але крiм того, що розповiв вам ранiше, то однiєю з нових iдей, якi ми втiлюємо i над якою ми починаємо працювати – створення експозицiї «Невинноубiєннi» про священникiв, якi i були знищеннi, репресованi, загинули в тюрмах, концтаборах i якi проживали на територiї Тернопiльської мiської громади. Наша мета – це створення сучасного, цiкавого та ефективного простору для вивчення та популяризацiї iсторико-культурної спадщини Тернопiльщини, Тернопiльської мiської територiальної громади i зокрема Кобзарiвського краю.

Загалом, багато чого вже зроблено, а планiв i задумiв є ще бiльше, була би швидше перемога i мир i це все разом було би й легше реалiзувати.

В. К.