Чому мiленiалам живеться так важко?

Зараз стiльки можливостей полегшити життя та заощадити час, але iснує цiле поколiння виснажених людей. Вiчно втомлених, вiчно квапливих.

Чому так?

Вiдповiдь на це питання шукає Зандер Незеркат у своїй колонцi для Medium.

Вiн наводить вiдомий уявний експеримент, який називається “дилема ув’язнених”.

Двох людей ув’язнили пiсля скоєння злочину. Вони в рiзних кiмнатах для допиту i вони можуть або збрехати, або сказати правду.

Є три варiанти розвитку подiй:

• Варiант перший: Обидва зiзнаються i отримають 8 рокiв ув’язнення (на мал.1 позначено як “-8, -8”).
• Варiант другий: Обидва брешуть i отримують один рiк ув’язнення (позначено як -1,-1).
• Варiант третiй: Один зiзнається, а iнший бреше (позначено як -10, 0).

Брехун отримує найдовший можливий термiн – 10 рокiв.

Той, хто сказав правду вийде на волю.

Отож, якщо обидва збрешуть, обидва отримують найлегше покарання.

Здається, що все зрозумiло, але насправдi – нi. Суть “дилеми ув’язнених” в усвiдомленi того, що успiх стратегiї, яку ми обираємо, залежить вiд дiй iншої людини.

Тепер, коли ви все це знаєте, уявiть себе в’язнем №1. Якщо ви думаєте, що в’язень №2 збреше, то маєте зiзнатись. Тому що нуль рокiв у в’язницi, краще, нiж один.

Якщо ви думаєте, що в’язень №2 зiзнається, то теж маєте зiзнатись. Тому що 8 рокiв краще, нiж 10.

Зiзнання – це домiнантна стратегiя обох в’язнiв. Стратегiя, якої варто дотримуватись, незалежно вiд того, що робить iнший.

Цей експеримент чудово демонструє час, в якому ми живимо.

Багато мiленiалiв почувають себе виснаженими й “дилема ув’язнених” може пояснити чому.

Також це прояснює один неприємний момент: не враховуючи диво людського спiвробiтництва, нашi пошуки того, як покращити наше життя нiколи не припиняться. Бiльш того, вони будуть лише посилюватись.

Уявiть у дилемi ув’язнених двох гравцiв ринку працi.

А тепер уявiть, що обидва гравцi натрапляють на сервiс, який може покращити їхнє життя.

Наприклад, це буде сервiс доставки їжi.

Завдяки ньому можна заощадити 2 години на тиждень, якi зазвичай витрачають на покупку продуктiв та приготування їжi.

Двоє гравцiв мають два варiанти, як можна витратити цi вiльнi години: на дозвiлля (книжки, сон, фiльми тощо) або на продуктивнiсть (робота/оптимiзацiя).

Що обере кожен учасник?

Є три варiанти розвитку подiй:

• Варiант 1: Обидва гравцi використовують отриманий час на продуктивнiсть. I залишаться у станi постiйного покращення (на мал. 2 позначено як “1,1”).
• Варiант2: Обидва використають час на дозвiлля (позначено як “8, 8”).
• Варiант3: Один гравець використає цей час на продуктивнiсть, в той час як iнший буде розслаблятись (позначено як “10, 0”).

Той, хто працює, отримає переваги вiд того, що є єдиним надавачем послуг на ринку. Другий – втрачає можливостi у свiтi, що весь час розвивається i залишається позаду.

Отож, у двох гравцiв є домiнантна стратегiя – працювати: якщо другий гравець розслабляється – перший має працювати, тому що винагорода 10 краще, нiж винагорода 8.

Якщо другий працює, то i перший має працювати, тому що винагорода 1, краще за винагороду – 0.

А тепер важливе: всi цi винагороди та всi цi пояснення – повнiстю штучнi.

Немає нiякого сенсу мучити себе додатковими навантаженнями. У сучасному свiтi – це жодним чином не полiпшить ваше життя. Але багато людей продовжує працювати понаднормово.

Ми маємо нову Рiвновагу Неша: обидва гравцi викристовують сервiс, який має полегшити їхнє життя, але при цьому працюють бiльше й виснажуються.

У нещодавнiй статтi вiд BuzzfeedNews “Як Мiлленiали стали поколiнням вигорання” авторка Єнн Хелен Петерсон зазначає:

“Заохочення компанiй не працювати у вiльний час, мiленiали сприймають як необхiднiсть бути доступними у будь-який час”.

Iншими словами: Коли Google або Freshly створюють можливостi не витрачати свiй вiльний час на щось, мiленiали сприймають це, як додатковi часи для роботи.

Кожного дня автор статтi спостерiгає схожу поведiнку на ескалаторi: люди, з порожнечею в очах йдуть в гору, замiсть того, щоб просто постояти спокiйно.

Вони iгнорують перевагу сходiв, що рухаються, на користь можливостi швидше дiстатись мiсця призначення.

Звичайно, у покращеннi продуктивностi є своя частка задоволення: мати можливiсть це робити – це символ статусу.

Тiльки найбiльш успiшнi люди мають можливiсть витрачати вiльний час так, як їм заманеться.

Мiльярдери можуть займатись покращенням заради покращення, а не для того, щоб втриматись на плаву.

Але для решти свiту, оптимiзацiя – це механiзм виживання. Для них, речi, якi є простою втiхою для заможних, згодяться лише для одного: звiльнити час для нової роботи.

Здається, що перевагою такої продуктивностi є отримання бiльшої кiлькостi грошей.

Але часто це далеко не так. Є популярна думка, що ми працюємо важче, заробiтнi плати не збiльшились за останнi 40 рокiв, а купiвельна спроможнiсть нижче, нiж коли-небудь.

“Але економiст в менi завжди пручався такому ходу думок, – пише Незертак.

Заробiтна платня є ознакою статку, тiльки коли дозволяє нам контролювати те, як ми проводимо свiй вiльний час.

Якщо у вас є заробiтна плата та сервiс, який дозволяє не робити те, що зазвичай робиш i заощадити на цьому час – цей сервiс значно пiдвищує цiннiсть вашої заробiтної плати”.

Медiа та полiтики дотримуються iншої думки. Вони стверджують, що у свiтi є обмежена кiлькiсть грошей.

I якщо ми заробляємо менше, а технiчнi компанiї заробляють бiльше, то саме технiчнi компанiї виннi у стагнацiї заробiтної плати.

Але в реальностi все не так просто.

Хоча такi компанiї як Google та Amazon сплачують iнодi до абсурдного великi грошi своєму вищому керiвництву та акцiонерам, цi компанiї є важливими, тому що те, що вони пропонують є бiльш цiнним за те, що вони просять за це сплатити.

Google та сервiси на кшталт нього, дозволяють людям отримати бiльше без змiни заробiтної плати.

Google звинувачують у стагнацiї заробiтної плати, але ми живемо у свiтi, де заробiтна платня бiльше не є ознакою заможностi.

Для компанiй ця стагнацiя – фiча, а не баг. Тобто, ключова риса, а не помилка.

Повернемось до “дилеми ув’язнених”. Отож, домiнантна стратегiя мiленiалiв – працювати бiльше. I тут стає зрозумiло, чому нам так погано у нашi “найкращi часи”.

Як розв’язати дилемму ув’язнених

У цiєї дилеми є оригiнальне рiшення: гравцi мають спробувати рiзнi версiї гри i зрозумiти, що спiвробiтництво – це вигiдно.

Люди спiвпрацюють, тому що за рiдкiсним виключеннями – це домiнантна стратегiя.

Проблема в тому, що масштабне спiвробiтництво – важче реалiзувати. Ми не можемо домовитись розслаблятись у вiльний час з 7 мiльярдами людей.

Отож, через неможливiсть глобального спiвробiтництва, ми всi дiємо у власних iнтересах.

Пришвидшення нашого свiту – це не результат дуростi чи нерацiональностi.

Ми маємо справу з дилемою ув’язнених на свiтовому рiвнi: гiперрацiональнi iндивiди приймають гiперрацiональнi рiшення щодо того, як працювати продуктивнiше.

Вигорання не уникнути.

Єдиним плюсом в цьому всьому є той факт, що мiленiали усвiдомлюють факт того, що вигорання iснує i дали йому iм’я. Такi як “депресiя” або “тривожнiсть”.

Коли ми даємо чомусь назву, ми робимо це справжнiм. До того ж, з’являється надiя, що з цим можна впоратись.

Але ми маємо прийняти, що коли нам дають вибiр, ми починаємо оптимiзувати. I ми працюємо.