Боєць ДУК “Правий сектор” Iгор Петришин, який родом з Тернопiльщини, повернувся з Нiмеччини, аби захищати Україну. Чоловiк був за кордоном бiльше 30 рокiв.

За його словами, в їхнiй родинi були бiйцi УПА, якi загинули за волю України та родичi, котрих за радянської влади вiдправили в Сибiр на 8 рокiв, повiдомляє Суспiльне.

Робота роботою, а Україна менi важливiша, нiж робота

“Я служив в армiї в Нiмецькiй Демократичнiй Республiцi, так склалася, що потiм потрапив у захiдну Нiмеччину. Думав тимчасово, але залишився на 32 роки. Як тiльки у нас тут вiйна почалася, я сидiв-сидiв, дивлюся телевiзор, думаю, все – пора їхати! Прийшов на роботу, кажу: “Все, я їду”. Менi порадили взяти вiдпустку. Кажу: “Яка вiдпустка? Я їду на вiйну”! Сказали, щоб брав за свiй рахунок. А їм: “Добре, я тут вже 25 рокiв у вас на фiрмi працюю, то може якось допоможете? Я хочу назад повернутися, щоб хоч якось доробити до пенсiї”. Вони там думали-думали й придумали, що залишаюся ще до кiнця липня, як на роботi, а потiм кiнець. Тобто, якщо до кiнця липня вiйна не закiнчиться, то в Нiмеччину вже можна й не повертатися. Як буде так i буде. Мусимо перемогти, я буду до кiнця тут. Робота роботою, а Україна менi важливiша, нiж робота”.

Про початок вiйни я дiзнався вiд своїх нiмецьких колег

За словами чоловiка, до початку вiйни вiн готувався.

“Те, що повномасштабна вiйна почнеться, я знав. Ранiше чи пiзнiше, але буде. Я вже навiть готувався, скуповував потроху спорядження, бронежилет, шолом, форму. Всi люди смiялися, мовляв, нiчого не буде, що я якийсь не при собi, бо купую це все. Але те, що буде вiйна, я вiдчував вже перед тим, як скупчення були на кордонi. Тодi я вже знав, що буде. Про початок вiйни я дiзнався вiд своїх нiмецьких колег на роботi. Роботу починав в 6-й годинi. В 5-й годинi прокидаюся, але поки все зроблю,то не встигаю дивитися новини. Приходжу на роботу: “У вас вiйна”! Менi там всi розказують, вам кiнець, три днi i все. Кажу: “Подивимося”. Коли минув тиждень й вiдбувся перелом, українцi здалися, то вже нiмцi почали реагувати iнакше.

Я вiдчув, що це моє, що я мушу там бути, бо мої предки боролися за це

Iгор Петришин каже, захищати Україну вiд росiйських окупантiв, збирався ще в 2014 роцi.

“Я тодi ще не був одружений, мав дiвчину. Сказав їй, що їду на вiйну. Вона одразу втекла. Але тодi потрапити на вiйну менi не вдалося, не мав українського громадянства, в мене з документами було не все гаразд, бо я ж в радянськi часи втiк. У 2015 роцi я отримав українське громадянство. Спецiально їздив у Тернопiль, щоб зробити документи. Тодi я й вступив до лав “Правого сектору”. Я вiдчув, що це моє, що я мушу там бути, бо мої предки боролися за це. Це мiй обов’язок”.

Треба виграти вiйну, знищити нашого ворога до кореня й на вiки-вiчнi

“Мiй основний досвiд поводження зi зброєю – це досвiд ще з радянської армiї. Коли вже сюди в Україну приїхав, то ще пройшов навчальний курс. В основному, то я вже тут навчився всього, що потрiбно для вiйни. Ми всi, як одна велика сiм’я, один одного поважаємо. Пiдтримуємо молодший старшого, старший молодшого пiдтягує. Всi мотивованi дуже сильно й хочуть захищати Батькiвщину. Вибити окупантiв з України, чим швидше, тим лiпше. Так що тут, у нашiй ротi, як в однiй великiй сiм’ї. Треба виграти вiйну, знищити нашого ворога до кореня й на вiки-вiчнi. Ми вже роками, вiками боремся проти нього. Треба зробити те, що нашi предки до кiнця не доробили”.

Боєць каже, що жити надалi в Нiмеччини не планує.

“Сiм’я була, розлучився, син залишився там. Я б хотiв, щоб вiн зi мною в Українi жив, але вiн ще молодий – 14 рокiв, перехiдний вiк. Звичайно, йому там добре поки, бо там друзi його, вчиться там. А на майбутнє, я думаю, коли Україна буде розвиватися з великою перспективою свiтовою, то йому б лiпше було бути тут, бо тут потрiбно буде дуже багато людей квалiфiкованих i розумних. Я б хотiв, щоб всi нашi українцi назад повернулися. Щоб вiн тут жив. Ну, я теж не хочу в Нiмеччинi помирати, моя Батькiвщина тут! Тут я народився i тут кiнець буде мiй”.