Богдан Яциковський: “Молодь має жити краще за нас!”
Під час однієї з численних зустрічей з виборцями, в одному із сіл Збаражчини у мене відбулася дуже доросла розмова з дуже розумним підлітком.
Проблема, яку порушив хлопець: як у сучасних умовах технологічного прогресу розвиватися молоді? Як молодому українцю стати конкурентоспроможним на міжнародному ринку праці, коли сучасна офіційна освіта продовжує тягнути молодь у совок та готувати до життя, в якому вони ніколи не будуть і не хочуть жити?
Наш земляк розповів, що цікавиться програмуванням і навіть у цій галузі має певні досягнення: зайняті перші й призові місця на конкурсах, олімпіадах, наразі готує роботу на осінь до МАНУ. Та все це він осягнув самотужки, відвідуючи конференції, читаючи спеціалізовану літературу, багато спілкуючись на форумі програмістів. До шостого класу він навчася в сільській школі. Тепер є учнем ліцею в обласному центрі. Та тут і там ніякого освітнього прогресу для розвитку себе в технологічному плані не помітив. Зокрема він зауважив, що молодь не має належної підтримки для саморозвитку. Навіть, якщо взяти до прикладу закордонний освітній процес: там навчають потрібним речам для життя, у нас заставляють зазубрюваюти іноді непотрібне, лиш для оцінки… Як у таких умовах набратись потрібного досвіду, практичних професійних навичок і в результаті досягти успіху в житті.
Від цієї розмови пройшло понад два тижні. Проте, ця доросла розмова із самоідентичним підлітком ніяк не йде мені з голови… Зрештою задумався: чому в нашій країні так, чому наші діти в більшості “дрімають на уроках”, а потім у юнацькому віці під натиском батьків починають задумуватись про свій життєвий вибір, адже є випадки, не в нашій країні, звісно, де все по-іншому…
Я вирішив вникнути більше в цю проблематику та хочу поділитися з вами своїми міркуваннями.
Так от…
Домашній джем, трюфелі та комп’ютерні ігри допомогли розбагатіти наймолодшим мільйонерам. Молоді підприємці заробили на своєму захопленні, не маючи ні освіти, ні життєвого досвіду. Напрошується запитання: чому цим хлопцям вдалося так рано збагатитися, а іншим для успіху і життя не вистачає? Три історії успіху, які доводять, що в сучасному світі кожен може досягти успіху, незалежно від віку, чи соціального статусу.
Фрейзер Доерті заснував компанію SuperJam в чотирнадцять років. Він варив джеми за бабусиними рецептами та продавав в місцеві еко-лавки. Спочатку готував свою продукцію на домашній кухні. Перший прибуток вклав в оренду виробничих ліній по розфасовці варення. Через два роки фінансовий стан шістнадцятирічного Доерті оцінювався в 700 тис. дол. Зараз хлопцю двадцять чотири і його джемовий бізнес вартує 2 млн. доларів. На запитання про рецепт свого успіху, Фрейзер зазначив: «Я просто завжди обожнював варення».
Ян Пуркаястха. У чотирнадцять років вперше спробував трюфелі та одразу зрозумів, що це щось значно більше, ніж смачна пожива…У п’ятнадцять вже займався поставками грибів з Італії в ресторани Нью-Йорка. Для укладення офіційних угод, в шістнадцять зареєстрував експортну компанію Tartufi Unlimited. У двадцять продав перший врожай, що виростив на території США. Зараз компанія Пуркаястхі Regalis Foods приносить прибуток в 3-4 млн. дол. щорічно.
Джордан Кейсі. В дев’ять років вивчив три мови програмування за підручниками. В одинадцять вже продав свою першу гру Alien Ball Vs. Humans. У тринадцять заснував компанію Casey Games та був визнаний доларовим мільйонером. Виступаючи перед співробітниками Силіконової долини, Джордан розповів, що буквально жив розробкою ігор для мобільних, але не знав, як себе реалізувати. Поки не потрапив на семінар по створенню стартапів. Саме там Кейсі усвідомив, що великі проекти не ведуться самостійно, що розробку та просування ігор не може витягнути одна людина. Напевно, вундеркінд Кейсі сам є найкращою рекламою своєї гейм-студії, адже вона оцінюється більше, ніж 5 млн. доларів.
У наведених вище історіях збігається не тільки вік героїв та захопленість своєю справою. Герої мали дещо більше. Вони рано знайшли своє призначення в житті, вірили в свої сили та упевнено йшли до успіху.
Якщо розібратися, бажання у майбутніх мільйонерів були зовсім простими. Фрейзер Доерті любив варення, він хотів експериментувати з ним, підбирати кращу рецептуру. Джем Доерті створював тільки зі свіжих фруктів, а це вимагало серйозних витрат. І Фрейзер по-дорослому вирішив продажами компенсувати видатки. Школяр Ян Пуркаястха не мав коштів, щоб щодня харчуватися трюфелями. Ціна на цей гриб коливалася від 6 тис. до 12 тис. дол. за кілограм. Тому і вирішив заробляти на експорті грибів. Виявилося, що його кулінарну пристрасть поділяють інші гурмани Нью-Йорка. І виходить, що гроші в історії Пуркаястха – лише побічний елемент. Але і заповітну мрію Ян здійснив – тепер він може об’їдатися делікатесом у будь-якій кількості. А Джордан Кейсі по-хлоп’ячому хотів створювати ігри для таких же хлопчаків як він сам. Висловлюючись мовою маркетингу, він прекрасно розумів власну цільову аудиторію. Історія Кейсі примітна ще й тим, що Джордан цілеспрямовано навчався, намагався комерціалізувати своє захоплення.
На мою думку, основними складовими успіху молодих людей виявилися цілеспрямованість, можливість реалізуватися та специфічні лідерські та практичні якості, яких, нажаль, не вчать в наших закладах освіти. Переконаний, що українська освіта майбутнього повинна обов’язково включати у себе, наприклад, основи підприємництва. Молодь, яка закінчує школу та починає подальше навчання повинна володіти практичними знаннями, які дають їй можливість створити власний бізнес, стати фінансово незалежними, та можливо, повноцінно допомагати своїм батькам. А держава, у свою чергу, повинна створити усі необхідні умови, аби цей механізм повноцінно працював.
Шановні друзі!
Одним з пріоритетів моєї депутатської діяльності стане завдання трансформації системи освіти до сучасних світових стандартів. Я усвідомлюю, що це надзвичайно складне завдання. Проте, обіцяю вам розпочати цей процес і зробити усе можливе, щоб за чотири роки моєї депутатської каденції ви відчули перші результати.
Дякую за підтримку!