Військовослужбовець 105 окремої бригади тероборони ЗСУ на псевдо «Dancer» після років служби повернувся до цивільної професії. До повномасштабного вторгнення Микола Грушецький працював головним балетмейстером обласної філармонії. Через це й отримав такий позивний від побратимів. Тепер він знову керує колективом «Надзбручанка» й повернувся на посаду, яку обіймав до 24 лютого 2022 року.

Напередодні, 16 квітня, Микола Грушецький святкував день народження і приймав вітання від колег та проводив репетицію. Журналісти Суспільного відвідали репетицію і взяли у балетмейстра ексклюзивне інтерв’ю.

– Батьки його виховали добре, з нього виросла гарна людина. Він у нас мужній, сильний. Він знає, що таке порох, плече побратима. І ми ним пишаємося, — каже репетиторка академічного ансамблю народного танцю «Надзбручанка» Марія Лис.

Микола Грушецький розповів про те, як воював на Харківському, Донецькому і Сумському напрямках.

– На початках дуже бракувало мені хореографії, самого мистецтва і творчості. Ти в цьому всьому живеш, працюєш і коли в тебе цього всього немає, ніби в тебе відібрали частинку тебе. Це моє душевне. А потім, все настільки важко було там, що я вже ні про що не думав, крім того щоб вижити.

Микола каже, після звільнення з військової служби одразу повернувся до роботи.

– Важко насправді, коли ти два роки не займаєшся, війти в форму. Але після того, як звільнився з лав Збройних сил України, в той самий день я прийшов сюди одразу на роботу. Я розумів, що мені буде важко адаптуватися до суспільства, до всього і треба чимось себе займати. Прийшов на роботу, почав входити в форму. Я трохи нарваний до роботи. Входити в форму треба поступово, а я зразу почав максимально. На наступному тижні вже надірвав зв’язку, м’яз потягнув, те болить і те болить. Зараз, на даний момент, я ввійшов повністю в форму.

Головний балетмейстер Тернопільської обласної філармонії Микола Грушецький. Фото: Суспільне Тернопіль

Від січня, за його словами, намагається адаптуватися до міста, де нема бойових дій.

– З психологічної точки зору ще, звісно, важко. Я не знаю, скільки в кого триває адаптація, але насправді важко. Я психологічно вважаю себе сталим, працюю нормально, без агресивних зривів на диво. Бо до війни міг більше кричати. Зараз більше розмовляю, більше доношу інформацію до артистів розмовами в спокійному тоні. Психологічно важко, бо щодня думаєш про своїх хлопців, як вони там, що в них там? Суспільство повинно розуміти і повинно знати, що цих хлопців потрібно замінити. Тому що вони не вічні, вони закінчуються і вони вже максимально замучилися. Їх просто потрібно міняти. Не знаю ким, чим, але суспільство має розуміти, що їх треба повертати сюди, що вони там не мають бути до загину.

Допоки Микола Грушецький був на війні, обов’язки головного балетмейстера виконував його товариш Володимир Турчин.

– Ми знайомі ще з училища. Я поступав на перший курс, а він вже був на другому. Більше 15 років ми вже з ним знайомі. Після закінчення училища ми перейшли в обласну філармонію в ансамбль «Надзбручанка». Він професійно, як танці виконує, так само і технічна сторона без жодних зауважень, без запитань.

– Він не задумуючись покинув все і пішов захищати нашу державу. І так два роки ми були без нього. Але Господь добрий, зберіг його і він повернувся. Тішимося, що він є і ми знову користаємо з його таланту, — розповів директор обласної філармонії Ярослав Лемішка.

До повномасштабної війни два сезони з Миколою Грушецьким працювала артистка балету Анастасія Вовк.

– Він дуже старається для колективу. Він хоче, щоб в нас був вищий рівень, щоб ми тягнулись до кращого. Він хоче стати для нас от цим кращим, щоб ми цієї планки досягали.

Зараз Микола Грушецький планує з колективом організовувати концерти для захисників в областях, де тривають бойові дії.

Колеги вітають Миколу Грушецького з днем народження. Фото: Суспільне Тернопіль

Фото: Суспільне Тернопіль та 105 окрема бригада тероборони ЗСУ