Андрій Шараскін до обрання народним депутатом був відомий як актор та режисер. Під час війни очолював одну з бойових рот «Правого сектора», брав участь в обороні Донецького аеропорту, його позивний «Богема».  У листопаді 2020 року став народним депутатом від партії «Голос», отримавши мандат замість Святослава Вакарчука, який склав повноваження. Зараз він є членом Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва.

Ми поінформували депутата продіяльність робочої групи під головуванням народної депутатки Євгенії Кравчук, заступниці голови Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики ВРУ, яка напрацьовує суттєві правки до законопроекту 2381 та інших законопроектів, покликаних вдосконалити сферу доступу до публічної інформації в Україні.

Одне з завдань групи – узгодити українське законодавство з доступу з положеннями нещодавно ратифікованої Конвенції Тромсо (доступу до офіційних документів), а також врахувати інші експертні пропозиції, які пролунали під час експертного обговорення «Законотворчість у сфері доступу до публічної інформації: сучасний стан та перспективи».

Фахівці, які виступили під час заходу, очолили підгрупи робочої групи.

Нагадаємо, законопроект № 2381 пропонує достатньо суттєві правки до Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема:

– удосконалення визначення публічної інформації;

– підвищення штрафів за порушення права на доступ до публічної інформації;

– можливість направлення протоколу про адміністративне порушення посадовій особі поштою. Це усуне проблему вручення оформленого відповідно до закону протоколу у випадку небажання посадових осіб зустрічатись з контролюючим органом;

– посилення захисту викривачів;

– і нарешті до вирішення питання про створення окремого Уповноваженого з питань захисту права на доступ («інформаційного комісара») до публічної інформації пропонується значно розширити повноваження Уповноваженого з прав людини.

– Андрію, як ви вважаєте, чому важливо, аби в демократичній країні громадяни могли отримувати на свій запит інформацію щодо діяльності влади, кадрових призначень та витрати коштів? Яка інформація, на вашу думку, повинна мати обмежений доступ для громадськості?

– Прозорість та відкритість у діяльності органів влади є незамінним атрибутом демократичної держави. Цитуючи Конституцію, нагадаю, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Безумовно, дуже важливо, аби громадяни (як найбільші платники податків в Україні (частка наповнення бюджету від звичайних українців становить ~70%) зберігали своє законне право здійснювати контроль над структурами, які виконують розпорядчу функцію. Кожен громадянин має право знати, хто і як розпоряджається спільними коштами. Кадрові призначення мусять і повинні бути публічними, без «килимових домовленостей». Це є ознакою здорової демократії.

Щодо обмеження. Звісно, така інформація як конфіденційна (персональна) чи державна таємниця не може підлягати розголошенню. Суто в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, захисту прав інших людей. Ця інформація справді не може бути публічною.

– Наразі є декілька розроблених законопроектів, які мають на меті вдосконалити законодавство щодо доступу до публічної інформації, зокрема 2381. Чи підтримаєте законодавчі зміни, запропоновані цим законопроектом?

– В цілому, законопроект має хороший потенціал. Особисто я оцінюю таку пропозицію закону як позитивну та необхідну. Відомо, що сам текст законопроекту напрацьовували представники громадських організації в сфері доступу до публічної інформації разом з офісом Уповноваженого ВРУ з прав людини та Радою Європи ще у 2016 році. Фактично законопроект №2381 дублює попередній доробок. Якщо до написання законопроектів залучають експертну оцінку громадськості – це не може не подобатись.

Проте виникає ціла низка питань, які потребують роз’яснення. В публічному доступі уже висвітлено висновки Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. Зокрема, щодо необхідності переглянути визначення «конфіденційної інформації».

Хороша ідея щодо цифровізації. І треба наполягати і контролювати, щоб в усіх органах виконавчої влади, місцевого самоврядування, комунальних підприємствах, а також таких, що мають державне фінансування або частину державного фінансування, було введено електронний документообіг.

Окремо зазначу, що є Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, відповідно до діючої Постанови Кабінету Міністрів № 835 (від 21 жовтня 2015), але на практиці інформація публікується невчасно, не в повному обсязі, або не у форматі, що вимагається. Це теж проблеми доступу.

– В експертному середовищі обговорюється необхідність посилення контролю за виконанням закону про доступ. Для цього є два шляхи – збільшити обсяг повноважень Уповноваженого з прав людини або створити новий орган – Інформаційного комісара, що опікуватиметься питаннями контролю за доступом. Чи підтримуєте ви ідею створення нового органу?

– Наскільки відомо, законопроектом пропонується закріпити за Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини нову функцію щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про доступ до публічної інформації. Мова про створення нового органу не йшла, тим більше це довготривалий процес та додаткові видатки з бюджету. Я вважаю, що доцільніше саме розширити повноваження Омбудсмана, адже станом на сьогодні замало реальних механізмів впливу та доступних інструментів. На мою думку, додатково слід врахувати і контроль за національними програмами інформатизації.