Композитор, співак та продюсер, лідер гурту «Нічлава» спеціально для TeNewsрозповів про те, як відбувались зйомки нового кліпу «Падаючина сніг». Ця композиція заснована на реальних подіях і присвячена пам’яті загиблих військових 44-ої окремої артилерійської бригади та всім, хто віддав життя, захищаючи нашу Батьківщину.

– Андрію, знаю, що ти і вся твоя команда дуже ретельно готувалися до зйомок кліпу.

– Так, і розпочали ми з великої фотосесії, щоб показати усіх, хто дотичний до цієї картини. Наступний етап – зйомки самого кліпу. І тут стається так, що не може їхати з нами народний артист України Гриць Драпак – так у нього склалися обставини. Для нас це був форс-мажор, адже його роль дуже важлива. Він мав зіграти досвідченого старого солдата, який проявляє найкращі якості війського та є ніби батьком для інших солдатів. І я розумію, що знайти людину із такою харизмою такими акторськими здібностями, дуже важко. Та несподівано у нас виникла ідея запросити на цю роль відомого у Тернополі та в Україні ресторатора Михайла Гросуляка.

Гриць Драпак же виконуватиме у кліпі роль бренд-воісу, тобто голосу за кадром, як ми вже мали з ним такий досвід у попередній моїй роботі «Вовки».

– Хто працював над створенням кліпу?

– У нас було три режисерські групи –  тернополянин Віталій Дуда, Оля і Тарас Стельмахи на чолі із нашим земляком, одним зі співзасновників (разом з Ігорем Пелихом) проекту «Галопом по Європах», режисером фільмів «Добровольці Божої чоти» та «МІФ» Іваном Яснієм. Це є все мої талановиті друзі, які мені допомагають. Також з нами був присутній дуже цікавий чоловік, народний герой України Юрій Кирикович (позивний «Батя»), який, коли почалася війна, покинув свій бізнес і разом із дружиною та сином вони почали допомагати військовим. Це сім’я госпітальєрів. Він у нас був таким своєрідним військовим екпертом. Ще одним військовим екпертом у нас був тернополянин волонтер та доброволець Дмитро Гайдуцький.

Цього разу ми поставили перед собою надскладне завдання, тому знали, що зйомки будуть непростими. Варто лише сказати, що Рівненський полігон, на якому ми знімали кліп, має площу 150 кілометрів. Тобто від КПП нам потрібно було їхати ще 20 кілометрів польовими дорогами, щоб добратися на потрібне місце.

Погода нам посприяла неабияк. В силу різних обставин ми неодноразово переносили дату зйомок і так сталося, що довелося знімати у квітні. А оскільки пісня має назву «Падаючи на сніг», потрібно було, щоб лежав сніг. І от сталось так, що у квітні несподівано він випав! Можливо, для когось це погано, для нас це було ніби диво, це було саме те, що нам потрібно. Деякі епізоди ми дознімали у нас в Тернополі у «Савич-парку», де ще якраз було трохи снігу. І він танув практично на очах, та ми встигли! Уся команда діяла дуже злагоджено і професійно, практично з першого дубля. Військові та актори зрозуміли, які завдання стоять перед ними. Тому те, що ми планували знімати 5 днів, зняли за один. І це при тому, що кожна сцена знімалася з трьох різних ракурсів! Дуже вдало попрацювала 44 бригада. Військова Юля Шкугра, яка раніше була співачкою, але залишила усе й пішла боронити країну, мене просто приємно вразила. Вона справлялась із поставленими завданнями просто миттєво.

– Що було найважче у зйомках?

– Складно це все було піротехнічно. Зняти саме так, як планували, було дуже важко. За всі піротехнічні моменти відповідали сапери ЗСУ та учасники АТО: інструктори з бойової підготовки, офіцери РПСПОП «Тернопіль» Роман Мельник (Мамонт) та його колеги з бойових вишколів «Ветерани Патріотам» позивні, Буль,Соба, Борода та Капелан, які паралельно встигали і «підривати» і зніматись в головних ролях кліпу. Перед нами стояла дилема. Або зробити вибух піротехнічно ефектний, але це не буде правдиво, або ж по-справжньому підірвати, але це досить небезпечно, адже поряд люди і навіть від самого звуку можуть розірватись барабанні перетинки. І ми ризикнули, але завдяки військовим зробили все по-справжньому. Ми пообпалювали собі руки, ноги, та ми це зробили.

І от коли стріляла рапіра, до речі, тягнув за шнурок Михайло Гросуляк, – коли йшов постріл, то за ним – вогняний відблиск. Це страшно, але в цьому є якась своя небезпечна краса. А дим дивним чином йшов ніби у два боки. Це наче буря в пустелі. Ти стоїш, знімаєш паралельно телефоном і тебе накриває оця хвиля землі та піску. Тому все було реально, як на справжній війні.

– Хто зіграв роль окупантів?

– Коли постало питання, хто ж гратиме ворогів – такого бажання не було ні в кого. І це не дивно. Військових змогли переконати командири. Вони сказали: якщо ми цього не зіграємо – ми не зможемо відтворити все, як це було насправді і не покажемо наступним поколінням бойові подвиги наших побратимів. Тим більше, що ми знаємо, як діє ворог, як він пересувається. Найцікавіше, що я також грав роль одного з ворогів.

– Крім цього, ви шукали для кліпу ще дівчину та хлопчика?

– У нас був оголошений кастинг. Ми шукали білявих хлопчика 4-х років і дівчину приблизно 28-ми років. Зголосилося дуже багато. Деякі батьки телефонували навіть о сьомій ранку. Але це не так просто. Хлопчик, має вміти продемонструвати емоції,  наприклад, зіграти, як він плаче. А до дівчини окрім відповідної зовнішності одна з вимог – вміння вільно і впевнено триматись перед камерою. Ми вже маємо кілька претенденток на роль. А обрати плануємо за допомогою глядачів і читачів. Коли визначимо 5 кращих, плануємо записати кожному з претендетів коротку відеопрезентацію і шляхом голосування оберемо найкращих. І більшість із цих акторів ми хочемо залучити і в наступній роботі.

– Коли плануєте презентацію кліпу?

– Вже зараз я можу назвати дату – 13 вересня. 9 вересня буде святкова дата у 44 бригаді. Плануємо урочистості в артилерійській бригаді або у драмтеатрі. А вже всеукраїнська прем’єра буде на одній із чергових щорічних вечірок «PRIME  TIME» у Тернополі, яка відбудеться паралельно з ювілеєм Гриця Драпака. І також ми започатковуємо музичну премію, про яку ми розкажемо згодом.

– Чи вже є якісь напрацювання, думки з приводу наступних робіт?

– Так, написаних пісень маю багато. У планах – ще одний кліп на честь одного з наших героїв сучасності. Також мою нова робота – пісня про мавку. Але про це згодом. А поки нам потрібно зосередитись на військовій тематиці. Адже зараз практично немає таких кліпів про війну. Героїки, як такої, в Україні дуже мало. ВСУ знімають ролики, але потрібні серйозні роботи. Ми плануємо зняти своєрідні міні-кіноісторії, засновані на реальних подіях, щоб дорослі та діти знали, що у нас є такі хлопці, є такі сучасні герої, які жили поміж нас і віддали своє життя за Україну.

Лілія Лобур