Андрій Гожій: про бойову роботу, довіру та ціну командирських рішень

Командир батальйону — це людина, від рішень якої залежать життя підлеглих. Андрій Гожій, який очолює батальйон поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у Тернопільській області, щодня відповідає не лише за виконання бойових завдань, а й за підготовку бійців, забезпечення підрозділу та організацію роботи на передовій, пише Головне управління Національної поліції Тернопільської області.

За його словами, командування в умовах війни вимагає швидких рішень, хоча інформації про ситуацію на полі бою часто недостатньо.

«Віддавати наказ – це непросто, тому що більшість рішень командиру доводиться ухвалювати миттєво. Ти маєш обмаль інформації, всього 5-10 відсотків із поля бою. Ти ж не бачиш, що саме в той момент відбувається по всьому фронту. У цьому й полягає головна складність», – розповідає Андрій Гожій.

Він переконаний: командир не може обмежуватися лише управлінськими функціями. Його робота — це постійна присутність у житті колективу, підтримка та відповідальність за кожного.

«Десь ми всі уявляємо, що командир – це людина, яка тільки керує підрозділом, але насправді це не так. Ти живеш колективом, проживаєш емоційно разом всі моменти. Ти одночасно батько, мати, психолог, організатор і той, хто відповідає за повернення кожного бійця з бойового виходу живим», – переконаний командир.

Найбільше переживань, зізнається Андрій Гожій, викликає відсутність зв’язку з позиціями. Коли надходять повідомлення про обстріли чи бойові зіткнення, а відповіді від бійців немає, кожна хвилина невизначеності стає особливо важкою.

«Найбільше, за що переживаю, – це коли є мовчання з позиції. Коли немає ніякої інформації і доповідають, що є прильоти чи відбувалися контакти з ворогом. Моменти тиші – це найтяжчі моменти для мене», – зізнається комбат.

Такі переживання командир пам’ятає з бойової роботи на Торецькому напрямку у 2025 році. Одна з позицій підрозділу зазнала інтенсивних обстрілів. Після чергового удару зв’язок із бійцями зник на півтори доби. Ворог контролював місцевість за допомогою аеророзвідки, а командування не знало, що відбувається з людьми на позиції.

«Ворог обстрілював позицію із різних видів озброєння 150 разів на добу і контролював все по периметру. Коли зв’язок із бійцями зник – ці відчуття досі зі мною. Утім, навіть в умовах щільного вогню наш підрозділ зміг налагодити логістику небом. Пілоти спланували маршрут, розраховували все до деталей і з висоти 150 метрів підлітали і скидали хлопцям на позицію посилки – їжу, воду, БК», – розповідає комбат.

За допомогою дронів бійцям доставляли необхідне для виживання та виконання завдань. Маршрут ретельно планували, адже важливо було не допустити виявлення позиції ворогом. Така логістика допомагала підтримувати зв’язок із військовослужбовцями протягом усіх 70 днів і зрештою забезпечити їхній вихід із позиції.

Андрій Гожій пишається людьми, з якими працює. Він називає довіру між командиром і бійцями, злагодженість та готовність виконувати завдання основою ефективності підрозділу. Боєць має бути впевнений, що командування подбало про логістику й забезпечення, а він може зосередитися на бойовій роботі.

Однак навіть досвід і злагодженість не позбавляють командира найважчого — втрат. Після загибелі побратимів потрібно пережити біль, підтримати особовий склад і водночас продовжувати виконувати поставлені завдання. Андрій Гожій зазначає, що пам’ятає кожного загиблого товариша.

Змінилася і роль поліцейських підрозділів після початку повномасштабного вторгнення. Стрілецькі батальйони поліції нині безпосередньо долучаються до захисту держави та виконують завдання на передовій.

«Поліцейський, який працював до 24 лютого 2022 року, і той, хто сьогодні виконує завдання на передовій, – це вже різний досвід і різний рівень відповідальності. Зараз поліцейські підрозділи – така ж сила, як ЗСУ та інші спецпідрозділи, які беруть безпосередню участь у захисті держави», – говорить командир.

Нещодавно Андрія Гожія нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня відповідно до Указу Президента України. Сам командир сприймає цю відзнаку як визнання не лише власної роботи, а й бойового шляху та заслуг усього батальйону.