— Жуківці належать до Бережанківської сільської ради. У нас мальовнича природа, тому сільський голова зі своїм другом, головою районного суду Андрієм Радосюком пригледіли для себе гарну місцину. Усі в селі знають, що вони купили садибу в лісочку, хоча ця нерухомість в жодного не фігурує в електронній декларації, очевидно, записали на підставних осіб, — каже сільський депутат Ілона Кучер. — А якось голова виніс на сесію питання щодо виділення там двох гектарів (!) землі мешканцю села Василеві Павлюку, а депутати дозволили. Коли односельці запитали щасливого власника гектарів, навіщо йому стільки землі, він не міг стримати здивування. Виявляється, чоловік навіть не здогадувався про це. Ось такі дива відбуваються у селі й ніхто не може нічого вдіяти, бо сільський голова ігнорує думку громади.
Натомість Віктор Михащук заперечує будь-які закиди на свою адресу, запевняє, що всі його дії спрямовані на поліпшення благоустрою у селах.
— Трубу демонтували на прохання мешканців прилеглої вулиці, які не можуть перейти на пасовище, — зазначив у телефонній розмові з «НОВОЮ…» сільський голова. — Труба була не функціональна, лежала в болоті. Ми засипали те місце ґрунтом, вирівняли — тепер там усе ідеально. Ніхто, крім однієї депутатської родини, не має до мене претензій. А все через особисту неприязнь, вони навмисне перешкоджають моїм діям. У мене є програма розвитку села: я вже зробив дорогу у селі, відремонтував адмінбудинок, планую відновити зупинку, облаштувати дитячий майданчик.
А наразі Жуківці досить занедбані — дорога до села заросла зусібіч хащами, так що два автомобілі ледве розминаються, автобусна зупинка «розбомлена», як після війни, початкова школа потребує ремонту…
— У селі нема господаря, який би дбав за громаду, старався робити все, що можливо, аби до нас прийшли інвестори, — обурюється пані Ілона. — У сільського голови не найкраща репутація, був активним у буремні 90-ті, нині продовжує чинити свавілля, до того всього ображає людей. Свого часу він прихопив в оренду на 25 років місцевий ставок, згодом передав у суборенду синові, але сам усім управляє. Нещодавно під час нересту виловив рибу, гіршу залишив, воду спустив — сморід стояв на півсела. Люди обурюються за спиною, а у вічі бояться сказати, бо знають його різкий характер — не одному перепадало на горіхи. Він нікого і нічого не боїться, має зв’язки у вищих кабінетах: дружить із головою районного суду, з районним прокурором, з поліціянтами. Захотів трубу — викопав. Звісно, не забрав її собі додому, але керується все ж власними інтересами. По той бік річки, де встановив трубу, живуть ще дві сім’ї, але вони запевняють, що не ініціювали такого питання. Якщо комусь конкретно потрібна та труба, чому та людина не заплатить? Адже за трубу лише як за металобрухт можна взяти чималу копійчину. У селі нині всі наші зусилля спрямовані на реставрацію більш як столітньої церкви, яка у катастрофічному стані. У Жуківцях мало мешканців — 180 осіб за виборчими списками, тому ми не в змозі зібрати між собою необхідну для реставрації суму. Чому було не продати трубу, а гроші передати для потреб громади? Віряни щоразу ідуть з поклоном до орендатора Гасюка, аби випросити кошти на ремонт храму. «Я допоможу, але скільки ви зібрали власними силами?» — запитує. І нам стає соромно… Багато чого можна змінити навіть у нашому маленькому селі, де нема роботи, середньої школи і ще багато чого нема, тільки б громада не була байдужою, а в кріслі голови сиділа порядна людина, а не пройдисвіт, який догоджає суддям та прокурорам.
