Для Вікторії Якобчук із Малих Садків поезія стала частиною життя ще з дитячих років. Сьогодні 26-річна авторка має за плечима численні публікації у літературних альманахах та дві власні поетичні збірки — «Втримати небо» і «Теплий чай з холодними зірками», пише Місто.

Творчий шлях Вікторії розпочався з музики. Шість років вона навчалася вокалу у музичній школі та закінчила її у 2013 році. Через два роки завершила навчання у школі в рідних Малих Садках.

Вікторія добре навчалася, брала участь у предметних олімпіадах і творчих конкурсах, отримувала грамоти. Після школи вступила до Дубенського коледжу культури і мистецтв, де обрала хоровий відділ.

Наступним етапом стала Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія, де дівчина здобула освіту за спеціальністю вчителя музики.

Проте музика була не єдиною сферою, у якій Вікторія шукала можливість для самовираження. Паралельно вона писала вірші.

Серед авторів, творчість яких особливо близька Вікторії, — Ліна Костенко. Саме її поезія приваблює молодій авторці своєю глибиною, силою та щирістю.

Її вірші друкували у літературних альманахах

Першою публікацією Вікторії став альманах «Горизонти». Згодом її твори увійшли до низки інших колективних видань: «Весняні візерунки», «Мереживо рядків», «Книга з ароматом кави», «Подих весни», «Слова, що малюють світ» та «Пробудження весни».

Наступним важливим кроком стала власна книга.

Восени 2022 року Вікторія видала першу поетичну збірку «Втримати небо». А влітку 2026-го з’явилася її друга книга — «Теплий чай з холодними зірками».

У своїх творах авторка говорить про те, що близьке кожній людині: любов, почуття, мрії, надію, внутрішні переживання та звичайні моменти, які часто залишаються непомітними.

Її поезія народжується із чутливості до людей і навколишнього світу. Вікторія зізнається, що її легко розчулити простим добрим словом або щирим вчинком — і ця емоційність знаходить своє продовження у її віршах.

Однією з важливих тем для авторки є прийняття себе та власного шляху. Про це вона пише:

В тобі — твоє, з чужими не рівняй,

І не шукай загублене у відблиску…

Бо ти ж людина, прошу, пам’ятай —

Цінуй своє, бо ж маєш ношу рідкісну.

Для Вікторії книга — це не просто зібрані під однією обкладинкою вірші. Це можливість залишити частину своїх думок і переживань та поділитися ними з іншими.

Молода авторка не зупиняється на досягнутому: продовжує писати, творити та розвиватися. І, можливо, попереду на читачів чекають нові сторінки її поетичної історії.