17 кг життя або смерті: тернополянин тримає «Вампіром» небо

Сьогодні тернополянин на псевдо Хімік майстерно керує важким ударним БпЛА, він знищує ворожу бронетехніку та доправляє провізію на найбільш заблоковані позиції.

Від «Молокії» до Серебрянського лісу

У двадцять три роки життя тернополянина на псевдо Хімік ішло звичним ритмом: навчання у 17-й школі, диплом будівельника у професійному училищі та робота пакувальником на підприємстві «Молокія». Він не марив військовою кар’єрою, хоча й не відкидав думки про строкову службу. Проте доля розпорядилася інакше — мобілізація застала його дорогою на зміну. Хімік вже очікував на повістку, тож сприйняв це спокійно.

— Їхав на роботу о восьмій вечора, — згадує боєць. — На залізничному вокзалі військові запитали документи, перевірили, чи є бронювання. Оскільки я зв’язківець за військовим фахом, броні не мав. Запропонували проїхати до військкомату.

У свої 24 він уже підлягав мобілізації. Після медкомісії та короткого прощання з домом потрапив до Тернопільського окремого стрілецького батальйону. Спершу — три місяці інтенсивних навчань усім батальйоном. Підготовка була максимально наближеною до бойових умов, адже попереду чекав Слов’янськ, а згодом — легендарне й залите вогнем Серебрянське лісництво.

Коли ліс ще був деревами

Серебрянський ліс став для батальйону першим серйозним випробуванням. Хімік розповідає, що за три дні до виїзду командування оголосило завдання, укомплектувало групу й відправило міняти хлопців на позиціях. Спершу стояли на другій лінії, чекаючи наказу виходити «на нуль».

— Ми сиділи там два місяці, — ділиться Захисник. — Ротації бували різні: інколи весело, інколи — дуже важко. Полегшувало службу те, що навколо були всі свої, але й втрачали багатьох. Мій перший командир роти під час одного зі штурмів потрапив у полон.

Тоді, влітку, ліс ще був лісом  — високі сосни і крони давали хоч якийсь захист. Сьогодні від тих дерев залишилися лише обвуглені стовбури, що стирчать із понівеченої землі. Кожне згадування про Ямпіль, де колись базувалися підрозділи, тепер відгукується болем, адже село нині під окупацією.

Єдиний, хто знав шлях

Найнебезпечнішим моментом у піхотній біографії Хіміка став останній штурм у лісі. Обстріли не вщухали — працювало все, від мінометів до авіації. Позиції були фактично знищені, і комбат дав наказ на відхід. Коли російська піхота почала заходити для зачистки бліндажів, десятьом бійцям із двох різних позицій довелося відступати.

— Дороги назад не знав ніхто, крім мене, — розповідає боєць. — Це була третя година дня, сонячно, сосновий ліс навколо. Вибору не було, треба було виводити групу. По дорозі нас супроводжували мінометами. Троє побратимів не повернулися з нами  — ми з товаришем повернулися за ними, знайшли й забрали. Зрештою, вся група вийшла цілою, максимум — контузії.

Попри небезпеку Хімік разом із товаришем залишився на позиціях довше за інших — він знав місцевість найкраще і мав завести нову зміну. У підрозділі вже почали хвилюватися, але він повернувся вночі, коли ворожих дронів у небі було менше, ніж зараз.

Торт із гречки і небесний кур’єр

Війна складається не лише з обстрілів, а й з дивовижних проявів людяності. На позиціях Хімік згадує, як святкували 40-річчя товариша. З підручних матеріалів — банки гречки та батончиків із сухпайка — змайстрували іменинний торт, обмотали його скотчем і вручили як смачний букет.

— Він був неймовірно радий, — посміхається боєць. — Навіть у такому пеклі важливо знати, що про тебе не забули, що побратими змогли скреативити щось світле.

Згодом Хімік разом із товаришем перевівся у підрозділ БпЛА. Сьогодні його головний інструмент — потужний нічний бомбер українського виробництва, відомий як Вампір. Це великий БпЛА, два на два метри, оснащений камерами нічного бачення. Вампір — справжній рятівник для піхоти. Крім бойових завдань, він виконує роль повітряного кур’єра: доставляє воду, їжу, рації, павербанки та боєкомплект туди, куди не проїде жодна машина. Хімік обслуговує сім різних позицій. Один такий «літачок» може нести 15 навіть до 17 кілограмів вантажу на відстань до десяти кілометрів.

Коли БпЛА вилітає на завдання, його споряджають залежно від цілі: для ураження піхоти використовують чотири осколкові боєприпаси по 4 кілограми, а для нищення бліндажів — дві потужні бомби по 8,5 кілограмів, які з висоти розносять укріплення окупантів навіть за несприятливої погоди — ці вильоти рятують життя тим, хто тримає передній край.

Працює вночі

Робота пілота БпЛА виявилася для тернополянина набагато цікавішою за попередні цивільні професії. Навчався у Рівному, де досвідчені інструктори навчили не лише літати, а й обслуговувати складну техніку. Тепер він сам іноді консультує розробників, розповідаючи, як апарат поводиться в реальному бою.

На традиційне запитання про досягнення відповів, що не рахують кількість живої сили ворога, хоча іноді цифри сягають 40–50 осіб за місяць, залежно від скупчення. Пишаються збитою технікою.

— На нашому рахунку знищені МТ-ЛБ, БМП, близько шести-семи квадроциклів та склади з боєкомплектом, — розповідає оператор. — Коли наша розвідка присилає підтвердження — як файно горіло, які це були феєрверки, — емоції зашкалюють.

Вампір працює переважно вночі, але іноді доводиться вилітати й удень, хоча дрон великий і помітний. Якщо ворог пошкоджує борт, хлопці намагаються його повернути, самостійно усувають дрібні проблеми або відправляють на капітальний ремонт. Робота налагоджена так, що простою немає — на зміну пошкодженим апаратам завжди приходять нові.

Мир — у слухавці

Попри воєнний драйв і успіхи на фронті, серце Хіміка залишається в Тернополі. Вдома на нього чекають батьки. Кожен дзвінок для них — це свято.

— Вони стараються не турбувати зайвий раз, але я чую цю радість у телефоні, коли кажу, що живий і здоровий, — каже він. — Для мене це теж найбільша підтримка — знати, що у них усе добре.

Свою відпустку боєць зазвичай проводить у рідному місті, серед природи. Спокійне життя Тернополя, де люди іноді майже не відчувають війни, викликає у нього двоякі почуття:

— Я б і сам міг би зараз так жити — звичайним, нормальним життям…

Сьогодні оператор БпЛА на псевдо Хімік продовжує свою нічну варту. Він знав, що кожна доставлена пляшка води або влучно скинутий боєприпас наближає його до найбільшої мрії — завершення війни та повернення додому.

Оксана Чмиленко
20 Хвилин